Читать онлайн «Тінь»

Коли сидиш у камері, найнестерпніше — це нудьга. Усього лиш кілька днів, а я вже ледь не дряпаюсь по стінах. На цьому тлі незворушність й цілковито пофігістський стан Кешки — мого сусіда згори по камері — просто вражає. І, коли чесно, починає дратувати. Кешка в подібній обстановці не вперше, можна сказати, виріс на зоні, і ця камера попереднього утримання для нього, либонь, рідніша, ніж для мене редакція рідної газети. Але все-таки в моїй голові ніяк не вкладається, як можна годинами лежати на дерев’яних нарах, втупившись у стелю, витріщатися на неї без жодного сенсу. Може, він про щось міркує? Ні, не схоже. З такою пикою… А може, медитує? Ну, це для нього занадто тонке поняття. Напевно, він навіть не знає значення цього слова.

— Розслабся, Ігорьок, — який вже раз мовив Кешка. — Не квась мозок й лови кайф. На зоні так не відтягнешся, на зоні потрібно бути завжди насторожі, бо… — тут він захекав, що, як я встиг зрозуміти, мало означати сміх. Навіть не можу собі уявити, якого кольору в нього прокопчені тютюном та коноплею легені. А він молодший за мене — швидше за все Кешці нема ще й двадцяти. — Не довго й півничком стати. Хе-хе.

— Із власного досвіду знаєш? — не витримавши, роздратовано ляпнув я, хоча до цього усі п’ять днів, проведених у камері, намагався стримуватися і не зачіпати його. Не то, щоб я вельми його боявся, просто не люблю з’ясовувати стосунки за допомогою кулаків, всі ці бикування і інші «чоловічі розваги».

— Ах, ти ж, сука! — Кешка почав підводитись з нар, скорчивши при цьому гидку міну. — Ти ще зони не нюхав, а вже мене півнем…

— Спокійно, — я повернувся до нього обличчям, виставивши перед собою долоні. Впершись ліктями в металеві двері, гостро відчув замкнутість нашої камери. Роздратування змішалося із тривогою щодо майбутньої бійки, і шлунок легенько стиснувся. — Я нічого такого не мав на увазі, просто… — ех, як завжди в моменти небезпеки, мій мозок став пасувати, і не захотів вигадувати, що сказати або, точніше, збрехати, щоб викрутитися з цієї ситуації.

— Та за такий базар, я тебе…як сисунця…за яйця, й мамка рідна не впізнає, — Кешка повільно наближався, і вираз його обличчя промовисто свідчив, що він вельми образився. Товсті губи дрібно тремтіли. Мабуть, я ненароком потрапив у ціль, а Кешка, звичайно ж, не пишався даним фактом своєї біографії. — За базар відповідати потрібно, зона тебе навчить… Ти в мене соплі будеш жерти, падла!