Читать онлайн «Тінь»

Кешка наблизився на відстань свого вихлопу, і я отримав нагоду відчути всю приємність його гнилого подиху. Нерви напружилися, не витримали… і я реготнув. Спочатку неголосно й коротко, але, побачивши здивування й розгубленість на обличчі співкамерника, заіржав так, що почали резонувати стіни. Я реготав, зігнувшись ледь не до підлоги, і не міг зупинитися. Не знаю навіть, від чого саме. Швидше за все, моя нервова система останнім часом трохи зносилася і тепер не зуміла адекватно зреагувати на гостру ситуацію. А геть спантеличений Кешка відступив. Потім нерішуче посміхнувся й, нарешті, мій сміх заразив і його. Глянувши на його кашляючу пику, очманілі очі, я зареготав ще дужче. Даремно він почав сміятися, краще б дав мені у писок, утім, хтозна, чи це мене б зупинило. Через хвилину Кешка заспокоївся, а я все ще продовжував іржати. Його обличчя знову набуло стурбованого виразу; він відступив ще далі й сів на свої нари. Можливо, намагався тепер вирішити, наскільки погано в мене з головою, і які, в зв’язку з цим, будуть наслідки для нього.

Мент загаратав гумовою палицею по гратах, що закривали невелике віконце у дверях. Моя істерика стала помалу вгасати, і я зрозумів, що лежу на бетонній підлозі. Коли через якийсь час я заспокоївся й підвівся з підлоги, розмазуючи соплі по обличчі, мент — здоровий товстий дядько — співчутливо поцікавився:

— Може, тобі дати чого? Цукерочку посмоктати? М’ятної хочеш?

— Ні, дякую, — відмовився я. — Як-небудь сам упораюся.

— Як знаєш. Але припиняй цю херню. Негарно якось.

Я завалився на свої нари й заплющив очі. Мент похитав головою й пішов — за свою кар’єру він бачив і не таке. Невелика істерика в ув’язненого — це, якщо поміркувати, навіть непогано, адже означає, що людина ще не до кінця втрачена для суспільства. Якщо, звичайно, не божевільна…

Коли я вже лежав на твердих нарах, мене поступово став охоплювати розпач. У свої двадцять шість я встиг потрапити до КПЗ, і тепер не мав ні найменших ілюзій щодо подальшої своєї долі. Мене посадять. Посадять надовго до темної вогкої камери, або до темної і паркої, звісно без кондиціонера й інших зручностей. По спині пробігли мурашки, коли я все це собі уявив, до найменших деталей. У кращому випадку опинюсь на волі достроково років, нехай, через десять. На менше я й не розраховував: не відпустять же вони засудженого за подвійне вбивство раніше. Цікаво, чи вийду я на волю взагалі, або це лише мрія? Швидше за все, мені світить доля Кешки, і, швидше за все, я не забажаю з цим миритися, а з моїми, не такими вже й великими габаритами, це може привести до… могили. Знову по спині протопталися мурашки. Липка холодна й темна могила, а на дні, в калюжі дощової води, моє голе тіло. Я не можу поворухнутися. Лише очі скажено обертаються й кліпають від холодного дрібного дощу, що до них потрапляє. Шар глини повільно відокремився від стінки, і вона, впавши, засипала ноги. Я не відчув нічого й від цього лише злякався ще більше.