Читать онлайн «Тінь»

— Не «хтозна». — Я замовчав, намагаючись осмислити, чи можна випадково зустріти опівночі попутницю, якій потрібно туди ж, куди й мені. А до Лазеньок ще не менш, ніж дві з половиною години. Вона теж мовчала, з надією дивлячись на мене. — Мені теж туди.

— Як добре! Як мені пощастило! — вона навіть застрибала на сидінні, мало не заплескавши в долоні. — А я думала, що не встигну. Я й так не встигаю, але раптом не відмовлять у місці. Стільки домагалася, й от… ледве не спізнилася. Спасибі вам велике.

— Давай на «ти», — ніколи не любив, щоб мені викали, особливо симпатичні молоді дівчата. — То ти на роботу їдеш?

— Так — домоглася, щоб дали місце в псих… ну, в клініці психіатричній. Там приватна стоїть. Відразу після універа туди взяли, а я по дурості ледве все не зіпсувала. Мені потрібно було туди ще вчора приїхати, влаштуватися, а я… Завтра, точніше вже сьогодні, перший робочий день.

— Ясно. А чому в таку глушину? Найближче місто за сорок кілометрів, а Лазеньки…, наскільки я розумію, не те місце, де хотілося б робити кар’єру.

— Зате там приватна клініка, передові методики. Та й зарплату не порівняти з державною лікарнею. Це, якщо чесно, зовсім не той рівень.

— Що, така крута лікарня? — здивувався я. — Навіть таке вже є в Україні?

— Звичайно. А де, по-твоєму, лікуються бізнесмени та їхні родичі, усякі політики?

— За кордоном, — упевнено відповів я.

— Хтось за кордоном, а хтось і тут.

— Тобі видніше, — не став сперечатися я. — То як ти потрапила на дорогу? Поблизу ж ні фіга немає.

— Є, — заперечила вона. — Моє рідне село. Десь за шість-сім кілометрів від того місця, де ти мене підібрав. Шушино називається.

— Не чув.

Ми трохи помовчали, потім я опам’ятався:

— Так, їхати нам ще довго. По-перше, давай знайомитися. Я — Ігор.

— Олена.

— Крім того, — продовжив я, — я сьогодні рано встав, і тепер жахливо хочу спати. Сама розумієш, коли засну, то до Лазеньок ми в цьому житті не доїдемо.

— Який жах, — зобразила переляк Олена.

— Ага. Отже, наші життя у твоїх руках.

— Обіцяю, що зроблю все можливе.

Олена виявилася балакучою дівчиною й протягом кількох годин не змовкала й не дозволяла цього зробити й мені. Але, зрештою, і вона втомилася. До Лазеньок залишалося майже нічого, і я не став її будити й нагадувати про дану обіцянку. Крім того, вона так гарно виглядала уві сні. Тільки тепер я добре її роздивився. Брюнетка з витонченими рисами обличчя й високим чолом. Тоненька фігурка, не дуже висока, але й не дуже низька. Просто, але зі смаком одягнена. Саме такі мені найбільш подобалися. І чому я досі ще нежонатий?

Просто під вказівником, що позначав початок Лазеньок, був вказівник на клініку. Я слухняно повернув праворуч, і машина плавно покотила гарною, новою дорогою — мабуть, справи клініки дійсно йшли непогано. Через мить обабіч замигтіли дерева — ми в’їхали в парк або лісочок.