Читать онлайн «Тінь»

Судячи з карти, до Лазеньок я мав під’їхати на світанку, приблизно о четвертій годині. Так що, до зустрічі зі свідком, який бачив перевертня, встигав ще трохи поспати. А тим часом, женучи на службовій дев’ятці на пристойній, як на ніч, швидкості, намагався не відволікатися й уважно стежити за дорогою. Дуже рідко назустріч пролітали такі ж, як і я, нічні пташечки. Я повільно, проте неухильно, засинав. Навіть радіо, увімкнене ледь не на повну гучність, не допомагало. У пам’яті час від часу спливали страшні історії про те, як люди засинали за кермом і прокидалися вже на тім світі. Це трохи збуджувало. А я ж навіть не знав, на що здатний — в ніч поїхав уперше. Радіо захрипіло, втративши сигнал. Я вилаявся й вирубив магнітолу — краще спокійно вмерти, ніж слухати ці космічні звуки. З бардачка дістав касету, першу, що трапилася, втулив її в магнітолу, і в салоні голосно зазвучала рокерська музня. Те, що треба.

Дівчина із витягненою в бік дороги рукою стрімко пролетіла праворуч. Через кілька секунд я раптом зрозумів, що то була не статуя, і вдарив по гальмам. На бортовому електронному годиннику світилися цифри 12.02 — напрочуд не найліпший час голосувати на дорозі… І підбирати попутників, до речі, теж. Через заднє скло я нікого не зміг роздивитися. І не дивно — за десять метрів від машини нічого взагалі не було видно. Ніч була темною, небо затягло вересневими хмарами, і на ньому не виднілось жодної зірочки, навіть місяць не просвічував крізь завісу хмар, а фари перед виїздом я не протер — світло погано проходило крізь шар пилу, накопичений моїми попередниками. Я дав задній хід, у будь-який момент готовий увімкнути першу швидкість, коли виявиться, що дівчина не одна… або негарна… або ще щось.

— А ось і ти, — я зупинився в п’яти метрах від дівчини, не поспішаючи відчиняти дверцят. Тільки заглушив звук магнітоли до ледь чутного.

Дівчина стояла на узбіччі сама й через секунду нерішуче пішла до машини. При цьому жодного разу не озирнулася, що вельми тішило. Я дотягся і опустив шибку на вікні справа, і через секунду вона нахилилася, заглянувши в салон. Зовсім ще юна, симпатична. Швидше за все, студентка. Цікаво, що вона робить опівночі на узбіччі дороги.

— Добрий вечір, — привіталася вона. — Ви мене не підкинете… ну, хоча б до найближчого населеного пункту?

Туго міркуючи, я спробував згадати, який в нас за найближчий населений пункт, але так і не зміг. Але ж тільки недавно тримав у руках мапу, прокладаючи маршрут до Лазеньок.

— Це до якого? — здався я. — Я не дуже добре тут орієнтуюся.

— Олександрівка.

— А, так, — здається пригадав я. — Сідай.

Після того, як я набрав швидкість, вона поцікавилася:

— А куди ви їдете? Може, мене й далі підкинете?

— А куди тобі? — у свою чергу поставив запитання я.

— Мені до Лазеньок терміново потрібно… але ви, хтозна. Хоча б…