Денис Кожухов

"Моє повне ім’я: Денис Сергійович Кожухов(Суховій). Мені 30 повних років. Я живу в місті Києві. Працюю пекарем-кондитером в готелі «Прем’єр палац». Освіта – болісне питання – середньо-спеціальна, за фахом я будівельник. Хотілося б мати більше, та я вважаю, що вже трохи запізно витрачати свій вільний час на нудні пари і лекції. Я в цьому житті вже деяким ремеслам і так навчився, а тому гадаю, що до кінця своїх днів мені їх достатньо для вдосконалення. Те вправніше виходить, чим володієш краще. Я служив у збройних силах України, в танковому полку водієм середніх танків, хоча зріст мій дещо суперечить цій військовій професії (190 см.), а туди беруть за звичай дуже маленьких, та й нічого духовного служба в армії не принесла до мого розвитку, як людини творчої. Хоча… я навчився цінити багато того, що не цінив, і відрізняти те, чого не відрізняв раніше. Взагалі, мене спіткало життя середньостатистичного українця, якщо б не моя гітара. Вона мене трохи відокремлювала від інших. Я з шістнадцяти років займаюсь музикою по класу гітари та вокалу. Зараз непогано співаю і, що найголовніше, можу самостійно собі акомпанувати. Компаніям, в котрі мене часто запрошують, це дуже подобається. Спочатку я виконував пісні тих виконавців, які мені подобались більше, але згодом став замислюватись над тим, щоб робити СВОЄ, щоб донести цю музику до сердець. Якщо автори тих пісень, котрі переспівую я, змогли це зробити – чому я не можу? Хвилююча мить настала, і я написав першу пісню. Вона мала якусь потойбічну назву, щось там про смерть і її владу над світом, і написана була російською мовою. Тепер вона мені не подобається, але ж це і був початок… Деякий час по тому я написав ще. Мені сподобалось те, що я таким чином можу викладати, спочатку за допомогою ручки і папірця, а потім моєї вірної гітари та гучного голосу, свої мрії, протести, бажання, співчуття, МОЇ ДУМКИ! Це було відкриття для мене, і я почав те, від чого мене тепер важко відтягнути.Пройшли роки. Своєму характерові я нарешті трохи дав раду. Я перейшов на українську мову, і вже декілька років нею розмовляю і пишу. Мої набутки в літературі… Низка міні прози пост-модернового характеру, два повних романи «Гумовий Київ рожевих мрій» та «Українська історія ІКС»Мої улюблені зайняття – це:1) Музика. Грав у різних колективах. Від хардкору до металу. Зараз пишу кислотну музику і виступаю бардом.2) Малювання. Малюванням займаюсь з тієї пори, коли воно дало про себе знати – дитинство. Дитинство – це «незабутня пора», про котру я, на жаль, вже майже все підзабув. Саме тоді я почав малювати листівки своїм матусі і бабусі і поздоровляти їх зі святами, переважно жіночими. Зараз малюю трохи вище середнього рівня (якщо такий є), в минулому навіть займався татуюванням. В теперішньому часі малюю не часто для того, щоб не забути, і, здебільшого, портрети. Займаюсь скульптурою.3) Література. Це моя слабкість. Я немало часу провів за книжками моїх улюблених письменників. Спочатку мені подобалось читати детективи, але потім, з наступною книжкою, я починав втрачати те, що запам’ятав з минулої. Все моє читання злилось в один єдиний детектив. Читати було легко, і ще легше при цьому нічого не запам’ятовувати. Еге ж? І я так подумав. Потрібно це діло кидати. Я почав, сам для себе, вчити науки. Я читав книгу з психології, а хотілося-то детектив. Наркоман! Саме так я для себе визначив це нездорове покликання. Невже цього мені не пережити? Пережив. Я примушував себе не читати або, принаймі, вже не купувати клятих книжок. Я перейшов на класику, і дуже нею зацікавився. Мені подобались звороти мови тих часів, повільні розгортання м’яких приємних сюжетів. Мені подобалась навіть лиха доля авторів, котрі це вигадали – вони були для мене справжніми героями… та й залишилися ними. Начитавшись книжок, я почав робити перші спроби в самостійному написанні невеличких творів. Я вважав, що це не більше, ніж захоплення з розряду тих, які згодом минають, але я помилився. Це не захоплення – це моє життя, яке не може вже існувати без цих зошитів, що покреслені ручкою то тут, то там; без вигадування чогось нового, висмоктування зі звичайнісінького навколишнього середовища тих образів, які люди або не помічають або якщо помічають, то не надають їм певної уваги. Цим і займаюсь я, що хочу сказати в своїх книжках те, що люди не можуть або не хочуть власноруч. Чи письменник я? Так! Я можу це промовити гучно, і не остерігаючись нічого навкруги. Адже письменник – це не той, хто може писати, а той, хто не писати не може. Я без цього не можу. Я хочу бути вартим того, щоб мене прочитали; щоб зазирнули в мою душу і дізнались, що серед інших людей є теж людина, яка хоче жити не дарма і залишити за собою слід."
На нашем книжном сайте Вы можете скачать книги автора Дениса Кожухова в самых разных форматах (epub, fb2, pdf, txt и многие другие). А так же читать книги онлайн и бесплатно на любом устройстве – iPad, iPhone, планшете под управлением Android, на любой специализированной читалке. Электронная библиотека КнигоГид предлагает литературу Дениса Кожухова в жанрах .