Читать онлайн «Мільйонери з порожніми кишенями»

— Агей! Он він! — вереснув Рудик.  — Шпиндель у блокгаузі! Бий його! Бий!

Нараз голова віслюка Шпинделя — а для хлопців Порт-Біу оленя — щезла, мовби чарами, із стрільниці. Янгол і Рудик, горлаючи, подралися крутою стежкою, аби заступити йому вихід з каземату. За хвилю надбігли Шарлюн з ватагою, Міке з «собаками», і всі кинулись на приступ фортеці.

Рудик та Янгол перші опинились біля дверей, але не встигли вони вскочити усередину, як повз них промчав чорний вихор. Рудик беркицьнув на землю, жахливі Шпинделеві щелепи клацнули на волосину йому від вуха. Решта хлопців кинулися врозтіч. А Шпиндель устругнув свою звичайну штуку.

Він став на невисокому голому пагорку, дав завзятішим підбігти метрів на два-три, а тоді зненацька хвицнув і дременув навпростець у хащу, вибрикуючи й гарцюючи, як справжнісінький тобі огир.

— Він тікає до пінійового гаю! — закричав Шарлюн.  — Переймайте його від вересу, заганяйте в селище.

Ватага завернула й помчала назад, позначаючи свій шлях галасом і гвалтом. Розшалілий містраль летів обіч ловців, шарпав зарослі — і тоді в прогалинах мелькав Шпиндель, що біг петляючи туди й сюди.

— Он він! — гукала Міке.  — Всі лівобіч? Зграя «собак» завертала лівобіч, решта тюпки за нею.

— Он він! — кричав незабаром Шарлюн.  — Всі правобіч!. .

Коли-не-коли хтось із ловців, зашпортнувшись за коренище, гепався й починав зойкати. Але дразливе Шпинделеве «і-а!» вмить повертало всіх до тямку. Часом віслюк замовкав, певно, щоб обдурити гонителів. Вони бігли навмання і коли вже його минали, — вистромляв із чагарів довгасту чорну голову, глузливо ревів і щезав, мов мара.

Вже десять місяців тривала ця гра. І хоч дітям не пощастило виграти жодного разу, вони ладні були продовжувати її без кінця-краю…

— Ну, годі! — зрештою зітхав упрілий Шарлюн.  — Але ближчим разом він од нас не втече!

— Не втече! — хекаючи, влад одгукувались «собаки».

І, річ певна, Шпиндель, цей норовистий віслюк мосьє Мазета, їх чудово розумів. Коли хазяїн запрягав Шпинделя до роботи, його норову наче й не було — він ходив у запрязі, сумирно схиливши голову. Але щойно віслюка зачиняли в обору, він умить ламав огорожу — і тільки його й бачили! Шпиндель гасав околицями, допроваджуючи сусідів до нестями своїми капостями й безугавним ревінням. А Мазет тільки всміхався в довгі вуса, спокійнісінько поливаючи баклажани.

— Дайте йому духопелів! — казав він невдоволеним.

— От побачите, я таки вб'ю цього паскудника. Єй-єй! — вб'ю! — нахвалявся дехто з них.

І справді, вночі у Шпинделя двічі стріляли, та він лишився цілий і здоровий, а роззухвалився ще дужче. Не раз і не два він війн мутив цілу округу. Забрьоханий, весь у поросі, але завше бадьорий, ганяв Шпиндель Вулицями, хапаючи все, що вистромлювалось і ні парканів чи звисало з вікон. Того самого дня, як Шарлюн уперше вийшов полю-nu пі його із своєю кондукторською дудкою й двоногими собаками, Шпиндель радо обійняв роль оленя та й довів, і то небавом, що він маху не дасть. Справді, перед у грі провадив він.

Віслюк тричі оббіг скоком круг каземату, годі чкурнув у вересову хащу, а далі завернув й почухрав до селища. Згубивши слід, «собаки» шукали його геть з іншого боку, тицяючи в зарослі кийками, аж поки гучне ревіння навернуло їх на певний шлях. Шпиндель чекав їх на головній вулиці — стояв і нахабно пряв вухами. Мабуть, обурювався з їхньої недотепності, але не втратив спокою.