Читать онлайн «Її сукня»

– Нілочко, я все розумію, – стримано відповідав, намагаючись натягнути на лице невимушену посмішку. – Ти мусиш написати цей роман. Гадаєш, року тобі вистачить?… Як піде… Так-так, розумію. Це – твоє. Це те, що ти в собі відкрила і хочеш реалізувати понад усе. Я зачекаю… – і все далі й далі віддалявся.

Чи засмучувало її це? Хтозна. Вона настільки заглибилась свою працю, що перебувала мовби у двох світах, двох вимірах – реальному й іншому, який нещодавно для себе відкрила. Притому в реальному перебувало лише тіло. Інший світ поглинув її цілковито. Якщо Славкові це неприємно чи байдуже – що ж, нехай. Отже, так має бути. Тут вона вже нічого не вдіє.

– Чи не занадто ти його випробовуєш? – застерігала подруга Марина. – Навколо стільки дівчат! Обкрутить якась – і все! Залишишся «з носом»!

Та чому ж «з носом». Якщо він любить – то зрозуміє й підтримає, якщо ж ні… отже, не судилося бути разом. Отже, така «любов»…

– Ну ти даєш! – вражалася та. – Може, ти його не любиш?

Любить. Звісно ж, любить. Славко – хороший хлопець, милий, з ним їй добре. Познайомились рік тому в кафешці на Набережній, де їхні колективи святкували новорічні корпоративні вечірки, й інтенсивно зустрічалися близько десяти місяців. Їхній роман був шаленим і бурхливим, аж доки в стосунки не втрутилась Нілина божевільна ідея, котру понад усе прагнула реалізувати. Отже, все кардинально змінилось. Мусило змінитись. Як інакше?

Зрештою це дійсно свого роду випробування стосункам, міркувала. Недарма ж кажуть, що твоє обов’язково буде твоїм, що би не сталось. А те, що в житті зайве, – відсіється обставинами і часом.

Категорично «не відсіювалась» Марина. Подруга геть не зважала на прагнення Ніли бути на самоті, зосередившись на своєму тексті, – мало не через день забігала до неї, розбурхуючи розмірений і спланований щохвилинно світ.

– Якщо тебе не турбує твій власний фізичний і психічний стан, то мене він таки непокоїть. Не можна ж так відмежовуватися від світу! – з порога категорично заявляла.

Відтак заварювала обом чай, викладала з торби якісь ласощі і всідалася на диван, витягнувши з комп’ютера подругу.

– Нікуди не подінеться твоя ідея, ще встигнеш! – безапеляційно виголошувала, із задоволенням сьорбаючи чай та відкушуючи тістечко чи цукерку.

Куди вже було подітися. Ніла вдячно приймала турботу подруги, сідала поруч, розчулено обіймаючи за плечі, й на якийсь час виринала з іншого світу в приємне спілкування з рідною душею. Затим Маринка бігла, а вона знову одягала навушники і поверталася назад, у свій інший вимір…

Відпустка швидко скінчилась, і Ніла мусила звільнитися, бо сюжет лише розкручувався, набираючи обертів. Про те, щоб усе це полишити на стрімкому старті, не могло бути й мови: текст її не відпускав. Ніла поїхала писати заяву на звільнення.