116181530

Читать онлайн «№ 1»

Автор Остап Дроздов

Страх любив мене страшно. Він мене залюбив. Він мене зробив. Це було дуже взаємно — я теж був вірний своєму страхові перед помилкою. Страх патронував мене, а я здуру думав, що він рухає мною. Паралізований страхом помилитися, я насправді стояв, як укопаний. Ми зі страхом були чудова пара, осліплена і самодостатня. Аж допоки Ця Людина не висвятила мені воду, не витягнула на центр почуттів, не оголила всіх тилів, яких, властиво, й не було. Я не зразу зміг оволодіти ситуацією, бо не знав, із чим маю справу. У вікно заглядала Венера, наче совість. Я з останніх сил утримував крила, які нахабно пробивалися всупереч моїй волі. І відпала потреба мовчати своєю розмовою. Одне лише питання атакувало мозок:

— Що мені робити зі своїми вадами? Показати? Чи, може, приховати подалі?

Я був на 200% певен, що мене ніхто ніколи не полюбить через них. Було за що не любити. І досі є. Але ж камінь у небо ніколи не полетить, він усе одно програє силі тяжіння і бухнеться об твердь. То чи є сенс удавати когось іншого, непомильного? Людині, яка про себе нічого не розповідає, неможливо повірити. Як і неможливо повірити тому, хто розповідає про себе геть усе, до підспіднього. Золоту середину вловить тільки той, хто вважає себе багатогранним, а це напряму залежить від освітлення й кута заломлення. Не можна розкритися зразу, тому що людина — не пенал. Одним махом розкриваються лише примітиви, які не мають що продемонструвати. Карнавальна маска ніколи не видасть справжнього кольору мого лиця. Без редактора, без коректора і без фонограми — я постав перед своїм коханням у такому первісному вигляді, в якому мене прогнали з раю. Я мусів був одразу натякнути, за що саме мене треба любити. А за що — любити ще більше.

Останнє, що Іруся почула від Стефка:

— Ірусю, я дуже тебе люблю.

Вона надумала шаткувати капусту і дала Стефкові завдання начистити піввідра моркви. Стефко сидів над відром і дисципліновано виконував завдання. Він завжди слухняно виконував усе, що вона йому казала.

— Ірусю, я дуже тебе люблю, — того ранку він сказав цю фразу особливо інтимно.

Йому — 84. Їй — 80. Зморшки спотворили обидва обличчя, вони мало нагадують ті усміхнені гладенькі мордочки зі шлюбної фотографії, яка у старовинному паспарту висить над їхнім ліжком. Усе життя на відстані витягнутої руки. Усе життя в полі зору один одного. Усе життя одне на двох.

Привстаючи, Стефко відчув запаморочення. Приліг. Тисне в голові. Швидка. Блокада уколів. Заплющені очі. Безвільні руки. Легеневе глибоке дихання. Листопад за вікном. Швидко темніє. Пітьма заповзає в їхнє гніздо. Тьмяне настінне бра над ним. Недочищена морква у відрі. Брудний ніж.

Уперше в житті вона розгубилася. Не зрозуміла, що коїться. Він просто спить, правда? Поміряємо йому тиск. Ну і що, що високий. Він півжиття на клофеліні. У нього завжди високий. Стефку, ти мене чуєш? Ти спиш? Стефку! Я за ваткою. Вколемо. Ти мене чуєш?

Все готово!

Мы собрали для вас персональную книжную подборку на основе ваших предпочтений.

1 из 10 оценок
Оцените как минимум 10 книг, чтобы рекомендации были
более точными
1 из 10 оценок