13012181530

Читать онлайн «Чужа кров»

Автор Гарфанг

Вона не знайшла що відповісти. Їй справді не хотілося йти. Але й залишатися біля нього…

Тим часом Гнат, ніби й не чекаючи відповіді, раптом поклав їй голову на коліна. Спокійно і впевнено, ніби робив це раніше вже тисячу разів.

Горпина геть розгубилася. Вивільнитися й тікати? Але…

– Чому ти тремтиш? – тихо запитав він, лукаво позираючи на неї знизу вгору.

– Невже боїшся мене? Сама врятувала, а тепер боїшся…

– Не боюся… Але…

Горпина нарешті зібралася з духом.

– Але я заміжня…

Гнат навіть не поворухнувся.

– Якщо ти вважатимеш, що я поводжуся непристойно, просто скажи мені про це, гаразд?

– Гаразд… – видушила з себе Горпина.

Але більш нічого не змогла сказати. Натомість не втрималася – і обережно доторкнулася його волосся.

Він подивися їй в очі – і так вабив нестримно той погляд, що вона геть розгубилася. Отак сиділи і дивилися одне на одного, точніше, вона сиділа, а його голова так і лежала у неї на колінах.

– Поцілуй мене, – раптом попросив він.

– Що?…

– Поцілуй мене.

І очі закрив.

От зараз би підхопитися, сказати йому… Але чому вона вже нахиляється до нього? Так манять ці червоні губи… От тільки доторкнутися – й тікати, запертися в хаті і сидіти там…

Ледь – ледь доторкнулася й зупинилася.

Він відкрив очі. Самі очі сміються.

– Дурненька…

Обережно ковзнув губами по її губах, мов би розбираючи смак, ніжно і легко. А потім раптом припав – палко, аж гаряча хвиля прокотилася по всьому тілу… І знову відпустив. І знову… Не зчулася, як уже мліла в його обіймах, а він неквапливо гладив долонями її обличчя, цілував закриті очі – і знову повертався до губ…

– Які в тебе губи солодкі… – прошепотів у саме вухо.

А тонкі пальці вже знімали з голови очіпок.

Важка коса упала на плечі.

Обіймаючи її однією рукою, іншою швидко розплів косу. Волосся розсипалося рудою хвилею.

– Яка ти гарна… Як русалка. Ти колись бачила русалок?

Вона лише похитала головою, не наважуючись відкрити очей. А раптом це сон, і він зараз розвіється, ледве вона відкриє очі? Такий гріховний і солодкий сон… Степан ніколи не цілував її так.

Гнат тим часом гладив її волосся і обережно розплутував заплутані прядки. Вона боялася навіть дихнути.

– Горпинко… Ти все ще боїшся? Я не скривджу тебе.

– Але це гріх… – нарешті змогла вимовити вона.

– Що – гріх?

– Те, що ми робимо…

– Точніше, те, що я роблю, – знову посміхнувся він.

– А ти нічого гріховного не робиш. Просто хочеш втекти від мене. Хоча якраз це – гріх, тому що насправді ти йти не бажаєш, але силуєш себе. Навіщо? Хіба ти не хочеш просто лишитися зі мною і ні про що не думати? Гріх – тільки те, що ти сама вважаєш гріхом. І любити – це не гріх. Хіба тобі не хочеться крихту ласки?

Вона не змогла заперечити. Тим паче тепер, коли його губи ковзають легкими доторками по її шиї, а пальці вже розв’язують комір сорочки…

Вона більше не пручалася – ні коли він обережно знімав з неї одяг, ні коли поклав на свою постіль. Це було сном – тому що те, що відбувається, надто чудово, щоб бути правдою… Він не поспішав – він пестив її тіло, покривав його цілунками. Вона мліла і танула й тільки звивалася під його руками, боячись зайвий раз дихнути… І коли він нарешті взяв її, вона вже не знала, на якому вона світі…