Читать онлайн «З моїх споминів»

Микола Галаган

«З моїх споминів… 1880-ті — 1920 р. »

Микола Галаган: біографічний нарис

(Т. Осташко, В. Соловйова)

Короткий вступ

Миколі Михайловичу Галагану довелося пережити всі головні події, пов’язані з національно-визвольним рухом в Україні протягом 1890-х — початку 1920-х рр. Він був учасником організації перших українських соціалістичних партій (РУП, УСД «Спілки» та УСДРП); перебуваючи у війську під час Першої світової війни, брав участь у революційних перетвореннях в армії; згодом працював у складі комісії першого українського парламенту — Української Центральної ради й очолював дипломатичні представництва УНР у Румунії та Угорщині; на еміграції обіймав чільні посади в українських громадських і політичних організаціях.

Фактично одразу після поразки українських національно-визвольних змагань початку XX ст. розпочався процес переоцінки подій та пошуків шляхів відновлення соборної і самостійної України. Він супроводжувався спробами проаналізувати позитивний та негативний досвід у державному будівництві, військовій, земельній, внутрішній та зовнішній політиці українських урядів. У цьому контексті значний інтерес становлять спогади безпосередніх учасників та свідків тієї доби.

Значна частина з них, як зокрема, спогади В. Винниченка «Відродження нації», П. Христюка «Замітки і матеріали до історії української революції», І. Мазепи «Україна в огні і бурі революції», М. Шаповала «Велика революція і українська визвольна програма», значною мірою відображають партійно-політичні позиції авторів та, відповідно, містять в собі полемічні випади на адресу політичних опонентів. Так, у праці В. Винниченка знаходимо авторську оцінку багатьох суперечностей серед керівництва Центральної ради і Директорії.

Критикуючи своїх політичних супротивників і перекладаючи на них всю відповідальність за поразку у національно-визвольних змаганнях, В. Винниченко упереджено аналізує як внутрішню, так і зовнішню політику УНР у 1919–1920 рр. , вбачає прорахунки УНР у відході її керівництва на чолі з С. Петлюрою від т. зв. «соціалістичних принципів». М. Шаповал також висвітлює діяльність Центральної ради, Української Держави, Директорії УНР крізь призму ідеологічних позицій своєї партії і подібно до В. Винниченка намагається перекласти відповідальність за недоліки у національно-державному будівництві на соціал-демократичний уряд республіки, протиставляючи йому позицію партії українських есерів. Прикладів подібних оцінок безліч і вони яскраво демонструють партійно-політичне протистояння у середовищі української еміграції.

Отже, спогади стали одним з найбільш важливих джерел для аналізу об’єктивних і суб’єктивних труднощів у державному будівництві 1917–1920 рр. та розкриття гостроти міжпартійної боротьби. Вони переконливо показують суперечливість багатьох кроків у військовій, аграрній, соціальній та зовнішній політиці українських урядів, у діяльності державного апарату. Останній, як свідчить низка мемуарів, часто проявляв некомпетентність і відсутність професіоналізму серед керівників.