Читать онлайн «Лист незнайомої»

Стефан Цвейг

Лист незнайомої

(збірник)

Передмова

Стефан Цвейґ – учорашній і сьогоднішній

Для Томаса Манна він – найвідоміший німецький автор, хоча одночасно з ними жили й писали і сам Томас, і його брат Генріх, і Леонгард Франк, і Фаллада, і Фейхтванґер, і Ремарк. Якщо ж брати власне австрійську літературу, то тут Цвейґу рівних просто немає. Інші австрійці – Шніцлер, Гофмансталь, Герман Бар – тоді вже начебто забувалися. Рільке сприймали як поета складного, що пише для вузького кола. Промайнув, щоправда, в першій половині 1920-х років Йозеф Рот із його «Іовом», «Склепом капуцинів» і «Маршем Радецького», але тільки на короткий період, подібно до комети, і знову на роки пішов у літературне небуття. А Цвейґ іще 1966 року вважався одним із двох найпопулярніших австрійських письменників.

Воістину Цвейґ – цей «нетиповий австрієць» – у період між двома війнами виявився повноважним представником мистецтва своєї країни, і не тільки в Західній Європі чи Америці, але й у нашій країні. Коли йшлося про австрійську літературу, на пам’ять приходило ім’я автора «Амока» й «Марії Стюарт». У 1928–1932 роках видавництво «Время» випустило дванадцять томів його книг, і передмову до цього, тоді майже повного зібрання творів написав сам Горький.

Нині багато чого змінилося. Тепер кращими письменниками австрійської літератури нашого століття, її класиками вважаються Кафка, Музіль, Брох, Рот, Хайміто фон Додерер. Їх усіх (навіть Кафку) далеко не так широко читають, як колись Цвейґа, та все ж вони високо шановані, тому що дійсно є художниками великими, значними, – художниками, які витримали випробування часом, більше того, повернутими ним із якогось небуття.

А чи витримав Цвейґ випробування часом? Принаймні, з вершини ієрархічної градації він спустився на місце більш скромне. І виникає підозра, що на своєму п’єдесталі він стояв не по праву; складається щось на зразок антилегенди, у відповідності до якої Цвейґ був просто примхою моди, улюбленцем випадку, шукачем успіху…

Із такою підозрою, однак, погано узгоджується оцінка, дана йому Томасом Манном, повага, з якою ставився до нього Горький, що писав 1926 року Н.

П. Рождественській: «Цвейґ – чудовий художник і дуже талановитий мислитель». Приблизно такої ж думки про нього й Е. Верхарн, Р. Роллан, Р. Мартен дю Ґар, Ж. Ромен і Ж. Дюамель, кожен із яких сам відіграв видатну роль в історії новітньої літератури. Природно, ставлення до спадщини того чи іншого письменника мінливе. Змінюються смаки, в кожної епохи свої кумири. Та є в цій мінливості й певна об’єктивна закономірність: що легковагіше – вимивається, вивітрюється, що вагоміше – залишається. Та не настільки ж усе мінливе? Не може ж бути, щоб той, хто здавався «чудовим», «талановитим», виявився «мильною булькою»? І ще: чи Цвейґ спустився на більш скромне місце – чи інші піднялися на більш високе? Якщо вірним є останнє, то його становище в літературі незмінне й «перегрупування», що сталося, не принижує його гідності як художника.