Читать онлайн «Оргія»
Автор Леся Украинка
Леся Українка
ОРГІЯ
ДІЯЧІ
А н т е й - співець. Г е р м і о н а - мати його.
Е в ф р о з і н а - сестра його.
Н е р і с а - жінка його.
Х і л о н - ученик його.
Ф е д о н - скульптор.
Меценат - багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.
П р е ф е к т.
П р о к у р а т о р.
Г о с т і на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.
Діється в Коринфі під римським пануванням.
I
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима - одні в андроніт, другі - в гінекей.
Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекея і пряде вовну Чутно стук у хвіртку.
Г е р м і о н а (не встаючи)
Хто там?
Г о л о с (за хвірткою) Се я, Хілон Алкмеонід.
Г е р м і о н а (гукає в напрямі других дверей)
Антею, вийди! ученик до тебе!
(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало. )
А н т е й (молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)
Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.
Всі учні розійшлися.
Х і л о н (дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)
Вибачай… але… я, власне, не прийшов учитись…
А н т е й (привітно)
Будь гостем.
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти. )
Чом не сядеш?
Х і л о н
Маю справу…
А н т е й
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
Х і л о н
Воно-то ні… але… пробач… я мушу подякувать сьогодні за науку… Я більше не прийду.
А н т е й
Чому?
Хілон мовчить.
Та правда, мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся, - соромитись приходиться мені.
Х і л о н (щиро)
Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!
А н т е й
Тоді не розумію…
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі. )
Догадався!
(Видно, що й йому трохи ніяково. )
Хілоне, слухай… Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку… Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудно…
Х і л о н
Учителю, та ти ж не багатир.
А н т е й
Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але інакше трудно довести… Бач, спів, музика й слово - мій зарібок, та хист мій я таки ціную вище, ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив і не навчу - се ж тільки Бог здолає, - отож коли я вчу людей звичайних, недіткнутих рукою Аполлона, то - я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей,
і так ми в обрахунку. Як же Бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,
і бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед ним, присвоївшись йому, вмить оживає,
і геній молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі, - тоді я вже заплачений. Ні, більше, - я наче почуваюсь до вини, що я нездатен так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?
Х і л о н
Учителю…
