Читать онлайн «Без догмата»

Автор Генрик Сенкевич

БЕЗ ДОГМАТА

ГЕНРИК СЕНКЕВИЧ І ЙОГО РОМАН «БЕЗ ДОГМАТА»

У сузір’ї багатого на таланти польського письменства Генрик Сенкевич, безперечно, займає одне а найпочесніших місць. Видатний представник критичного реалізму в літературі Польщі, автор високохудожніх, пройнятих гуманістичним пафосом новел і значних за колом порушуваних питань соціально-психологічних романів, творець захоплюючої історичної романістики, Сенкевич ще за життя здобув славу визначного митця, а творчість його набула світового резонансу. Він перший серед польських письменників лауреат Нобелівської премії — цієї нагороди удостоєний 1905 р. його роман «Quo vadis».

Неоціненною є заслуга автора роману «Без догмата», пропонованого нині українському читачеві, в розширенні й збагаченні проблемно-тематичного й жанрово-естетичного обріїв вітчизняної літератури. Визнаний майстер живописання словом, прекрасний стиліст, Сенкевич своїми творами підніс польську прозу па новин рівень. Чимало героїв його новел, повістей і романів наділені узагальненими, типовими рисами. Акумулюючи ознаки певної епохи, вони не перестають водночас лишатися індивідуально своєрідними, справді живими людьми.

Далеко не все в творчому доробку польського письменника однаково схвально сприймалося прогресивною критикою у свій час і оцінюється тепер. Не могли лишитися непоміченими ідеалістично-консервативні елементи в деяких його творах, особливо останнього періоду. Прагнення Сенкевича писати задля «підкріплення сердець», в ім’я піднесення патріотизму й національної духовної, самосвідомості народу в важких умовах позбавленої державної незалежності Польщі йшло іноді врозріз із фактами реальної дійсності. Особливо це стосується певних аспектів історичної романістики, зокрема роману «Вогнем і мечем». Разом з тим багато хто зі справжніх шанувальників таланту Сенкевича цілком міг би приєднатися до думки, влучно й лаконічно сформульованої Стефаном Жеромським: «Хоч би яким був творчий імпульс його твору, повчальним чи засуджуючим, але великий цей пластик, беручи тему, яка нібито лежала на поверхні, надавав їй рис такої незрівнянної художності, насичував її власними ідеями, настільки новими й оригінальними, що створені ним образи ставали витворами справжнього мистецтва».

Закінчивши 1866 р.

гімназію у Варшаві, майбутній письменник навчався спочатку в Головній школі (таку назву до 1869 р. мав Варшавський університет) на медичному факультеті, та незабаром перейшов на філологічний. Навчатись доводилося в дуже скрутних матеріальних умовах. Як свідчив згодом сам Сенкевич, нерідко траплялося «протягом двох днів не їсти без найменшої водночас надії пообідати другого чи третього дня».

Ще на студентській лаві почав письменник друкувати в періодичній пресі фейлетони, рецензії, хроніки, які привертали увагу влучністю спостережень і дотепністю, стилістичною довершеністю. Активна журналістська діяльність позначилась на перших художніх творах — на повісті «Надаремно» (1872), що дістала схвальну оцінку Ю. І. Крашевського («рідко коли перша праця є такою зрілою»), і на «Гуморесках з портфеля Воршилли», які складалися з двох оповідань — «Нема пророків серед своїх» і «Два шляхи» (1872). І тут, і там, звертаючись до подібних мотивів і мовно-стильових засобів, письменник у той чи інший спосіб віддавав певну данину поширеним на той час ідеям так званого варшавського позитивізму. На цій течії позначились настрої буржуазних і ліберально-демократичних кіл польської суспільності, настрої, що набули поширення після поразки повстання 1863 р. Лунали заклики пристосуватись до існуючих обставин, зосередити зусилля па корисній «праці біля основ», всіляко сприяючи капіталістичному прогресу в його боротьбі з застарілими феодально-клерикальними та патріархальними суспільними відносинами. Відмовившись від активної підтримки національно-визвольного руху, варшавські позитивісти основне своє завдання вбачали у сприянні розвиткові економіки, культури, освіти.