Машина часу

Герберт Веллс

Машина часу

Передмова

Той, що дивиться вперед

Тридцятого жовтня 1938 р. у Нью-Йорку спалахнула нечувана паніка. Тисячі переляканих американців збирали речі, готуючись до евакуації, прощалися з близькими й молилися про порятунок. Вулиці заповнилися людьми, які безглуздо метушилися, дороги, що вели з міста, були переповнені біженцями. У поліцію безперервно дзвонили городяни, волаючи про допомогу й вимагаючи протигазів. Вони повідомляли, що вже чують стрілянину, а з дахів будинків бачать спалахи від вибухів снарядів і хмари зеленуватого газу, котрий по всіх усюдах застосовують марсіяни!

Це не уривок із фантастичної повісті, а опис реальних подій. До ранку наступного дня паніка вщухла і мешканці східного узбережжя США дізналися, що стали жертвами… мистецтва. Молодий актор – згодом видатний кінорежисер Орсон Веллс – створив радіовиставу за романом свого англійського однофамільця Герберта Веллса «Війна світів», написаного за сорок років до того. І виявився настільки переконливим, що мільйон американців, які слухали передачу, повірили кожному слову.

Орсонові Веллсу довелося перепросити за те, що він «увів в оману публіку», а Герберт Веллс надіслав телеграму, в якій заявив, що знімає із себе будь-яку відповідальність за наслідки радіопередачі. Хоча відповідальність його була навіть занадто велика – він написав чудовий і переконливий роман.

Євгеній Замятін, автор славнозвісної антиутопії «Ми», називав книги Герберта Веллса «міськими казками» – казками, породженими технічною цивілізацією й життям міст-мурашників, де недосконалість суспільного устрою стає особливо очевидною. Одначе це не казки, а швидше притчі або пророчі міфи, багато з яких справдилися з разючою точністю.

Один з основоположників жанру наукової фантастики, Веллс не був «науковим фантастом» у загальноприйнятому розумінні цього слова. Його найменше цікавило, чи працюватимуть описані ним апарати, машини та прилади, – письменник створював екстремальні ситуації й пильно досліджував, як поводитимуться в них звичайні люди, його сучасники. Веллс описував не машину часу та її творця, а те, що людство примудрилося зробити із Землею та власною цивілізацією; не вторгнення марсіян, а поведінку мешканців великого міста перед обличчям глобальної загрози; не людину-невидимку, а самотнього індивідуаліста в момент розпачливого зіткнення із суспільством. «Наукове» у його книжках – це насамперед психологічна точність і знання законів громадського життя, уміння користуватися науковими методами для прогнозування майбутнього, філософська глибина думки за зовнішньої простоти слова. Здатність зробити правдоподібним найзухваліший вимисел принесла Гербертові Веллсу славу найбільшого експериментатора від літератури свого часу.

За півстоліття безустанної праці він створив понад сорок романів і кілька збірок чудових оповідань, два десятки філософсько-публіцистичних книг, присвячених удосконалюванню суспільства, підручники з біології та історії, близько тридцяти томів соціальних і політичних прогнозів, а також низку книжок для дітей.

Роман «Машина часу» (1895) був для Герберта Веллса «пробою пера», і дуже успішною. Це перший в історії твір, присвячений подорожі людини в неймовірно віддалене майбутнє. Невелика сумна книжка – Веллс зовсім не був оптимістом – ясно показала, до чого може призвести людство класова нерівність, несправедливість і моральна деградація. Те, на що його сучасники воліли заплющувати очі, із пророчою силою відбилося в дебютному романі великого фантаста. І треба визнати: читачі були вражені та здивовані картинами майбутнього, яке в епоху загальної віри в прогрес видавалося райдужним і безхмарним.

А почалось усе в провінційному містечку Бромлі, неподалік Лондона, де в родині власників крамниці, що торгували порцеляновими виробами, 1866 р. народився син Герберт. Крамниця майже не давала прибутку, і родина жила на гроші, які батько заробляв професійною грою в крикет – гра, споріднена з бейсболом і російською гилкою. Коли Веллсу-молодшому виповнилося чотирнадцять, батько зламав ногу й позбувся заробітку. Підліткові, котрий мріяв стати вченим, довелося працювати прибиральником, касиром у мануфактурній крамниці, лаборантом в аптеці, давати приватні уроки, а пізніше викладати в початковій школі. Герберт далі навчався самостійно, і його завзятість було винагороджено – хлопець домігся стипендії в одному з лондонських коледжів, вищому навчальному закладі, що готував викладачів природничих і точних наук, а в 23 роки здобув учений ступінь у галузі біології.

Одночасно молодий учений публікував нариси в газетах і журналах, а 1895 р. виступив як письменник-фантаст із романом «Машина часу», котрий приніс йому широку популярність не тільки в Англії, а й за її межами. За першим романом вийшли «Острів доктора Моро» (1896), «Людина-невидимка» (1897) і «Війна світів» (1898), які усталили письменницьку репутацію Веллса настільки, що він ухвалив рішення цілковито присвятити себе літературі.

«Життя завжди страшенно цікавило мене, захоплювало мене шалено, наповнювало мене образами й ідеями, котрі, я відчував, треба було повертати йому назад. Я любив життя й люблю його дедалі більше. Той час, коли я був прикажчиком або сидів у лакейській, важка боротьба моєї ранньої юності – все це яскраво стоїть у мене в пам’яті й по-своєму проясняє мій подальший шлях», – писав Веллс в автобіографії, опублікованій 1934 р.

Книжки дали йому не тільки популярність і гонорари. Герберт Веллс став одним із найавторитетніших людей свого часу; думки письменника дослуховувалися європейські політики й видатні державні діячі, він брав участь у роботі Ліги націй. Письменник товаришував із Максимом Горьким, зустрічався з Рузвельтом, Леніним і Сталіним, сподіваючись переконати вождів пролетаріату в тому, що обраний ними шлях жорстоких утисків і терору веде не до процвітання, а в глухий кут, але не був почутий. Скориставшись біографіями Сталіна, Муссоліні й Гітлера, у 1939 р. Веллс оприлюднив книгу «Святий терор», у якій докладно описав психологію й риси особистості сучасного диктатора.

Із середини 30-х рр. Веллс жив на півдні Франції, багато подорожував разом із синами Джорджем і Френком, виступав із лекціями та прогнозами. Початок Другої світової війни став для Веллса сумним підтвердженням того, що технічний прогрес – зовсім не гарантія миру й процвітання. Старіючому письменникові довелося побачити не тільки жахи війни, але також і здійснення одного з найпохмуріших своїх пророцтв – створення атомної бомби. Ця зброя була описана ним у романі «Образ прийдешнього» ще 1935 р. За рік до смерті, перебуваючи під враженням від атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, Веллс видав свою останню книжку, сповнену сумнівів у майбутньому земної цивілізації, – вона називалася «Розум на межі».

Герберт Джордж Веллс помер 13 серпня 1946 р. Відповідно до заповіту письменника його попіл був розвіяний над протокою Ла-Манш.

Жвавий інтерес до книг Веллса не згасав протягом усього двадцятого століття, а в наші дні він навіть гостріший, аніж будь-коли. Мудрець, якому належать слова: «Той, хто не дивиться вперед, залишається позаду», як і раніше доносить до нас свою тривогу за людство та змушує напружено міркувати.

Машина часу

Вступ

Мандрівник у Часі – мабуть, ця назва буде для нього найбільш відповідною – розповідав нам просто якісь незбагненні речі.

Його сірі очі блищали та мружилися, а зазвичай бліде обличчя почервоніло й пожвавішало. Вогонь яскраво палав у каміні, електричні лампочки в срібних ліліях сяяли м’яким білим світлом, бульбашки у склянках із вином іскрилися й переливалися. Наші крісла – винахід хазяїна – швидше тримали нас в обіймах і пестили, ніж служили сидінням. У кімнаті панувала саме та приємна пообідня атмосфера, яка звільняє думку від рамок визначеності й дає поштовх фантазії.

Він викладав нам свою ідею, відзначав головні пункти, піднімаючи тонкий вказівний палець, а ми сиділи й ліниво захоплювалися його серйозним ставленням до нового парадокса (як подумки ми це називали) і разючою винахідливістю.

– Ви повинні уважно стежити за моєю думкою. Я заперечуватиму ті ідеї, які в цей час вважаються майже загальновизнаними. Ну ось, наприклад, геометрія, якої ви навчалися в школі, – вона ґрунтується на помилковому уявленні…

– Чи не занадто це складний предмет, щоб із нього починати? – запитав рудоволосий Фільбі, запеклий сперечальник.

– Я не вимагаю, щоб ви погоджувалися зі мною, не маючи на те розумних підстав. Але своїми доказами я змушу вас прийняти всі положення, які мені потрібні. Ви знаєте, звичайно, що математична лінія, товщина якої дорівнює нулю, не має реального існування. Навчали вас цього? У дійсності не існує й математичної площини. Це все чисто абстрактні поняття.

– Справедливо, – підтвердив Психолог.

– Так само не може реально існувати й куб, який має тільки довжину, ширину й висоту.

– Я протестую, – заявив Фільбі. – Тверде тіло явно може існувати. Всі реальні речі…

– Так думає більшість людей. Але почекайте хвилину. Може існувати миттєвий куб?

– Не розумію вас, – сказав Фільбі.

– Чи може реально існувати куб так, щоб існування його не тривало в часі?

Фільбі замислився.

– Ясно, – вів далі Мандрівник у Часі, – що всіляке реальне тіло мусить мати довжину за чотирма вимірами, тобто мати довжину, ширину, висоту й тривалість існування. Але внаслідок природної обмеженості фізичної сторони нашої істоти – я зараз поясню вам – ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→