Рух життя, або Динамо

Лесь Подерв'янський

Рух життя, або Динамо

Збірник

Рух життя, або Динамо

Сцена поступово освітлюється місячним сяйвом, так що становиться видно сидячого мудила і другого мудила, що стоїть біля дверей. Раптом зверху падає кінець, по ньому видко з'їжджає третій мудило і дає пизди першому.

Третій мудило. А ось маєш!

Перший мудило. Ууууу… (Йому боляче.)

Третій мудило тікає. Деякий час на сцені тихо. Другий мудило стоїть біля дверей і нічого не робить. Прибігає четвертий мудило.

Четвертий мудило. Куди він побіг? (Другий мудило мовчить.)

Четвертий мудило. Пизди захотів? На! (Пиздить його.)

Другий мудило падає, четвертий мудило тікає. Деякий час на сцені тихо Потім вбігає п'ятий мудило.

П'ятий мудило (питає у другого). Куди він побіг?

Другий мудило (пиздить його). А ось тобі, щоб не питав!

П'ятий мудило падає. Вбігає шостий мудило.

Шостий мудило. Біжимо туди! (Показує.)

Шостий і другий мудили тікають. П'ятий мудило робить відчайдушні спроби піднятись, але раптом двері падають і припизджують його. На сцені з'являється сьомий мудило. На ньому наклеєний напис: «НІХТО В ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ!!!».

Завіса

Нірвана, або альзошпрех Заратустра

Сюрреалістичні нутрощі котельної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з консервами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантехніка з нержавейки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дистрофічними залізними ніжками. Далі за столом – подерті двері, на яких де-по-де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по диагоналі перетинає двері, літерою «а» упираючись в коротке, але сильне, як постріл, слово «Fuck».

За столом сидять: хазяїн котельної Вєніамін, якого друзі лагідно звуть Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, і апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий телевізор «Sony» показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.

Депутат (у телевізорі). Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так що без Росії нам, товариші і панове, повний гаплик, шо неясно?

Зал засідань погрозливо гуде.

Вєнік. Ну, оце я, хлопці, прихожу в котельну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, шоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і шось, знаєте, мені мішає, ну погано, та й годі. Я туда-сюда, ну наче хтось тут є і за спиною дивиться. Я тіки так різко повертаюсь всією рамою назад, йо-майо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главное, шо інтєрєсно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв – це шось не те… А потім мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а потім думаю: «Ні-і!». Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені? Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на слідуючий день паралізувало!..

Вареник при цих словах боягузливо хреститься.

Йонатан. Цариця небесна, спасі і сохрані!

Шурон. Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на углу… Ну оце там, де Героїв космоса і Героїв труда… Взяли портвейну, ідем собі. Блін каже: «Дивись назад, тіки потихеньку…» Я дивлюсь – отакенний кіт чорний за нами іде! Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодем'янську. Він за нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на Павліка…

Вареник. Якого Павліка?…

Шурон. Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра стала, а Блін і каже: «Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це він по мене прийшов». Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як Вєніків собака! Коли це Шаленчиха іде, і сразу до мене: «Шурон, а який же ти зробився здоровий та красівий!». Ну-ну, думаю, ще тільки цього мені нехватало! Так дулю скрутив і в кармані держу, думаю, давай базікай!..

Йонатан. А дулю нашо?

Вєнік. Ати шо, незнаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не буває.

Вареник. Точно. Мені Туз книгу читав. Називається «Бхагаватгіта». Там тоже так написано…

Йонатан. Шо Гіта, шо Зіта – всі тьолки прастітутки.

Депутат (у телевізорі). А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче…

Удверіз написом «Nirvana» гупають.

Йонатан (злякано). Хто там?

Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка.

Вареник. А шо там у тебе таке?

Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, шо там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр…

Туз. Це отой, що медекспертиза написала: «Тело прожгло діван»?

Вєнік (хрипко). Той самий.

Йонатан. Та… Шо тіатр, шо гестапо – один хуй.

Шурон. А ти шо, в тіатрі був?

Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр». То пішли…

Шурон. І шо?

Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси…

Вєнік. Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, якїх, джіу-джитсу! Ашо воно там робиться – хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось…

Депутат (у телевізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…

Вєнік. І ото буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…

Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка.

Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантереї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдел з собакою і каже: «Покажите мінє єтот відєомагнітофон». То я йому і кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А він каже: «З Ракітного». Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п'ять сантиметрів. А він каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»

Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала…

Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав…

Йонатан. Ну шо?

Вєнік. В Шаленчихи мандавошки.

Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно». Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водки». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так невигодно», – а вона: «Какой ти скучний!». Це я скучний! А вона, блядь, весела!

У двері з написом «Nirvana» гупають.

Вєнік п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)

Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз. Ати шо, читав?

Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались».

Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатанді стєнкі, книги – то дурне діло. Всякій ремонт надо почи ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→