Проект «Україна». Галерея національних героїв

А. Ю. Хорошевський

Проект «Україна». Галерея національних героїв

Громадські і політичні діячі, військові

Ярослав Мудрий

(988?—1054)

Державний і політичний діяч, Великий князь Київський

В історії Стародавньої (Київської) Русі багато руських князів залишили значний слід. Ярослав Володимирович, що прозивався Мудрим, серед них по праву займає провідне місце. Він, продовживши справу свого батька Володимира Великого, зібрав воєдино землі, що відпали після його смерті, відновив територію держави, укріпив державний апарат, заклав основи судової системи, провів дуже значні культурні перетворення. При ньому Київська Русь стала найбільшою державою Європи. Все це дало підстави історикам стверджувати, що за часів правління Ярослава Мудрого (1019(20) – 1054 рр.) Київська Русь досягла найвищого розквіту.

* * *

Літописи нічого не розповідають нам про дитинство Ярослава. Більше свідоцтв є про зрілі роки життя і діяльності князя. Проте часто вони суперечать одне одному. «Повість минулих літ», що збереглася у ряді пізніших літописних зведень, говорить про те, що Ярослав любив церковні статути і книги. Згодом московський літопис тільки повідомляє, що «був же Ярослав кривоногий, але розумом досконалий і хоробрий у бою, християнин, сам читав книги». Скандинавська «Сага про Еймунда», написана на рубежі XI—XII сторіч, малює Ярослава хитруном, здатним на братовбивство і схильним покласти відповідальність за скоєне на інших. Характеристика ця суперечить традиційному образу благочестивого і освіченого правдолюба, але зближується з глузливою зневажливістю до князя з боку київської дружини.

Ярослав народився від шлюбу князя Володимира Великого і полоцької княжни Рогнеди. Нестор, укладач «Повісті минулих літ», не вказує рік народження Ярослава. Історик В. М. Татищев, у результаті аналізу даних, які збереглися в літописі (наприклад під 1054 роком Нестор записав: «Помер великий князь руський Ярослав… Жив же він усього років сімдесят і шість»), приходить до висновку, що Ярослав народився в 978 році. Інший видатний дослідник С. М. Соловйов датою народження Ярослава вважає 988 рік. Цієї дати дотримувалася більшість радянських та і сучасних істориків.

Ярослав, четвертий син Володимира Великого, в кінці 90-х років X сторіччя відправляється на правління в Ростовську землю. У цей час Володимир розсадив своїх старших синів, як співправителів, по різних містах. «І посадив Вишеслава у Новгороді, Ізяслава у Полоцьку, Святополка у Турові, а Ярослава у Ростові», – писав літописець. Ростов, як свідчить літопис, у ті часи був «славним і багатонародним містом». У Ростовській землі отрок швидко мужнів, формувався його характер. Ярослав налагодив добрі взаємини з місцевим населенням, жив у злагоді з боярством і вірно служив батькові. До кінця свого княжіння в Ростовській землі він заснував місто Ярославль – при впадінні до Волги річки Которость (або Которостль).

У 1010 році Ярослав приїжджає до Києва (можливо, на похорон дружини Володимира, царівни Анни). Цими днями до Києва прибувають новгородські посли з сумною звісткою про кончину його старшого брата Вишеслава і просять князя Володимира дати їм на княжіння одного з синів. Батько відправляє Ярослава до Новгорода Великого.

На ту пору Новгород був уже великим (для свого часу) економічним і торговим центром. Через нього велася активна внутрішня і зовнішня торгівля. У місто приїжджали купці з різних куточків Русі, а також з іноземних держав. Особливо багато було німців, шведів, норвежців. Звідти новгородські й іноземні купці відправлялися до Візантії по давно відомому шляху «з варяг у греки».

У 1014 році Ярослав – можливо, з відома новгородців і новгородського посадника – відмовився платити батькові щорічну данину Новгорода. А вона складала чималу суму – 2000 гривень (одна гривня = 170 г срібла). По суті, це стало першим в історії Давньої Русі відкритим протистоянням, першою спробою відособлення Новгорода від єдиної держави, перетворення умовного правління Ярослава в безумовне. Літопис повідомляє: «Коли Ярослав був у Новгороді, давав він за умовою до Києва дві тисячі гривень із року в рік, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так давали всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього до Києва отцеві своєму. І сказав Володимир: “Розчищайте шляхи і мостіть мости”, бо хотів йти на Ярослава, на сина свого, але розхворівся».

Ярослав, дізнавшись про похід Володимира до Новгорода, «послав за море, привів варягів, оскільки боявся батька свого», і почав готуватися до битви. Він був у повній готовності до бою з батьком. Але той зволікав. З одного боку, почати похід не дозволяла хвороба, а з другого – Володимир отримав звістку про виступ на Київ печенігів і був вимушений направити проти них свою дружину на чолі з улюбленим сином Борисом.

Володимир помер в 1015 році. Проте, відзначає літописець, «втаїли смерть його, оскільки Святополк був у Києві». Святополк – старший брат Ярослава. Літописи повідомляють, що він був сином гречанки й Ярополка – брата Володимира. Після смерті Ярополка Володимир узяв вагітну гречанку за дружину. Літописець, який явно негативно ставився до Святополка, повідомляє, що той, укріпившись у Києві, почав думати: «Переб’ю всіх своїх братів і стану один володіти Руською землею». Незабаром він убив Бориса, улюбленого сина Володимира, потім Гліба і Святослава. Відсутність Бориса і батькової дружини в Києві (як ми пам’ятаємо, Володимир послав його проти печенігів) дозволили Святополку зайняти київський стіл.

* * *

Стародавня скандинавська «Сага про Еймунда» повідомляє, що Ярослав на початку 1016 року зібрав близько 3 тисяч новгородців (руський літопис називає фантастичну цифру 40 тисяч) і тисячу варягів. Наприкінці літа об’єднаний загін рушив на Київ. Святополку стало відомо про похід війська Яро слава. Він зібрав дружину зі всіх підвладних йому земель, найняв печенігів і виступив назустріч. Супротивники зустрілися біля Любеча і розташувалися по різних берегах Дніпра. Вночі Ярослав послав лазутчика в стан ворога, де знаходилася його людина, щоб дізнатися, коли краще наступати. Відповідь прийшла швидко. Наступати необхідно було негайно, оскільки Святополк цієї ночі, не чекаючи нападу, безтурботно бенкетував зі своєю дружиною.

До світанку військо Ярослава переправилося на другий берег Дніпра і вишикувалося в бойові порядки. «Була січа жорстока, – записав літописець, – і не могли із-за озера печеніги допомогти; і притиснули Святополка з дружиною до озера». Кияни ступили на лід, що не окріпнув, і зразу ж багато хто пішов під воду. Святополк врятувався і з невеликою дружиною втік до свого тестя – польського короля Болеслава I Хороброго. Ярослав зайняв київський стіл. «А було йому тоді, – свідчить літопис, – 28 років».

Проте княжіння Ярослава в Києві виявилося недовгим. У 1018 році Святополк і його тесть Болеслав I Хоробрий оголосили йому війну. Одночасно на Київ вони навели печенігів, які завдали величезних збитків місту. Вигорів майже весь посад. Ярославу довелося спішно зібрати військо і в кровопролитній битві здолати печенігів. У цьому бою Ярослав був поранений в ногу, що підсилило його кульгавість. Але війська польського короля і Святополка, підтримані найманцями-німцями (300 чоловік) і угорцями (500 чоловік), становили серйозну небезпеку для Києва.

Супротивники зустрілися на річці Буг і стали по різні сторони річки. Ярослав не встиг приготуватися, був переможений і втік до Новгорода, а Болеслав I Хоробрий зі Святополком пішов до Києва і штурмом оволодів містом.

Поки Святополк княжив у Києві, Ярослав дістався до Новгорода і хотів уже звідти втікати за море. Але посадник Костянтин, син Добрині, з новгородцями знищив його човни, сказавши: «Хочемо ще битися з Болеславом і Святополком». Вони почали збирати гроші: «від чоловіка по чотири куни, від старости по 200 гривень, а від бояр по 18 гривень». На зібрані гроші покликали варягів і роздали їм платню. Таким чином Ярослав зібрав значне військо і рушив до Києва. Святополк, дізнавшись, що на нього знов іде Ярослав із значними силами, втік до печенігів.

Наступного року Святополк, найнявши печенігів «в силі тяжкій», знов рушив на Київ. Ярослав також зібрав велике військо і вийшов назустріч братові. До вечора третього дня Ярослав здолав свого ворога. Святополк під час втечі загинув десь на кордоні між Польщею та Чехією. Ярослав знов сів на київський стіл, «утер піт з дружиною своєю, показавши перемогу і працю велику». У руках Ярослава опинилися Київ, Чернігів, Переяславль, Ростов, Муром, Смоленськ, Новгород.

Утвердження Ярослава в Києві, ще не зовсім означало, що він став єдиновладним правителем в Руських землях. У далекій Тмутаракані сидів його молодший брат Мстислав. Цей мужній воїн, що прозивався Хоробрим, ніколи не знав поразок, був побожний, довготерпеливий і милостивий до всіх. Більше всього на світі Мстислав любив свою дружину, для якої нічого не жалів.

У 1026 році Мстислав, незадоволений братом Ярославом, який не поділився з ним батьківським спадком, а дав лише далеку і дику Муромську землю, зібравши підвладних йому печенігів і касогів (черкесів), пішов на Київ. Біля міста Листвен, за 40 верст на північ від Чернігова, на березі ріки Рута, між братами відбулася кровопролитна січа. Літописець оповідає: «Мстислав же з вечора ополчив дружину і поставив сіверян прямо проти варягів, а сам став з дружиною своєю по обох сторонах. І настала ніч, була тьма, блискавка, грім і дощ. І сказав Мсти слав дружині своїй: “Підемо на них”. І пішли ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→