Ваші пальці пахнуть ладаном
<p>Валентин Лукич Чемерис</p> <p>Ваші пальці пахнуть ладаном</p> <p>Роман-есей про Віру Холодну та Олександра Вертинського</p>

Її врода з першого погляду вражала всіх – і чоловіків, і жінок.

Вона була не просто вродливою, у ній була якась незвичайна привабливість, повна очарування й принад, що кінокамера тільки підсилювала.

Вона була вражаюче кіногенічна, а на фотографіях виходило ще краще.

Особливо вабили її великі, з поволокою, сірі очі – хай і без яскравого блиску, але сповнені млості та ніжності…

Ці очі буквально заворожували глядачів…

Це, власне, кажучи, роман (може бути історичним, біографічним, а може, й сучасним) про…

Про роман знаменитої «королеви екрана» і такого ж знаменитого короля шансоньє, поета, артиста і композитора, роман, який буде названо дослідниками загадковим і таємничим.

Обоє вони вже легендарні: і Віра Холодна, і Олександр Вертинський.

Про них і роман – про всі таємниці екранної суперзірки і про нього, короля шансону, «руського П’єро» та про їхнє справді незвичайне, загадкове і досі нерозгадане захоплення одне одним.

«У її смерть ніхто не хотів вірити – всі вважали, що це якась там шпигунсько-контррозвідницька інтрига.

До всього ж подібний політичний колорит зафарбовує і присвячений їй фільм «Раба любви» – з газет.

<p>Трагедії часто починаються з пророцтв і зловісних призвісток</p>

Можна вважати, що все, що написане нижче, і що ви, сподіваюсь, прочитаєте якось при нагоді, було саме так, як тут розповідається…

А може, це белетристика, де розгулялася авторова фантазія.

Може, було не зовсім і так.

А може, було… майже так. Як тут розповідається, бо все ж таки ця історія взята з ЇЇ життя.

«Пора жити, тобто пізнавати щастя», – писав якось Олександр Пушкін, і це роман про те, як герої нарешті почали жити.

Себто пізнавати щастя. Але…

Сказано ж бо в старовинному манускрипті:

«Ця жінка не буде щасливою, я у цьому впевнений. А тому, що вона носить на чолі печать страждання.

Краса для жінки – це як «лихо з розуму» для чоловіка і, якщо красива жінка ще й розумна – це зовсім непосильний тягар».

Трагедії часто починаються з пророцтв і зловісних призвісток, – сказано в старовинному манускрипті, що його якось автор читав на дозвіллі.

…Якийсь грек-віщун в Одесі возив актрису місячної ночі в поле і, запитавши день і рік її народження та зробивши заклинання, сказав, що її погубить «Великий німий», який заговорить лише тоді, коли її вже не буде у цьому світі…

– Віро Василівно, звіздарями називають тих, хто займається ворожінням на планетах і зірках, пророкує-віщує… Вже в наші дні одне з наукових видань писало: «Лжевчені-астрологи, або, як їх ще називають, звіздарі, вважають, що доля людей нібито залежить від руху планет і зірок…»

– Не знаю, що там у вашому часі пишуть, а в моєму часі звіздарів сприймали серйозно.

– Ходить яса, що по вашому приїзді до Одеси якийсь грек-звіздар, ворожбит і віщун, возив вас уночі в поле, під небо зоряне, і ворожив вам, і щось лихе пророкував…

– Так. Якоїсь ночі з греком-ворожбитом я виїздила у поле, але не сама, зі мною були мої друзі, і вони вам підтвердять: так, усе, що навіщував тоді мені грек-ворожбит, збулося.

– Він навіщував вам загибель від «Великого німого»?

– Так, напророкував. І додав: а коли «Великий німий» заговорить, пані Віри вже не буде у цьому світі… І знаєте, все так і збулося. Великий німий заговорив уже після моєї смерті…

ХОЛОДНА ВІРА ВАСИЛІВНА

Актриса.

Дата народження – 9 серпня 1893 року.

Місце народження – Полтава, Російська імперія.

Дата смерті – 16 лютого 1919 року.

Місце смерті – Одеса, Україна.

Її називали то королевою екрана, то рабинею кохання.

Віра Холодна створила образ печальної жінки, вродливої, обманутої і покинутої…

Вперше знялася в кіно у 1914 році, це була епізодична роль у фільмі «Анна Кареніна».

Широку знаність і популярність до того нікому не відомий Вірі Холодній принесла роль Олени, зіграна у 1915 році в картині «Песнь торжествующей любви».

Сьогодні невідома точна кількість фільмів, у яких знялася Віра Холодна. За одними даними їх було близько 40, за іншими – приблизно 80. На жаль, тепер установити точну кількість зіграних Вірою Холодною ролей уже неможливо – не збереглися не тільки копії багатьох фільмів, але навіть назви деяких невідомі.

Віра Холодна знімалась у режисерів Є. Бауера, В. Висковського, В. Гардіна, Ч. Сабінського, П. Чардиніна.

А коротка фільмографія Віри Холодної (дані про яку збереглися) така (мовою оригіналів):

1914 – Анна Каренина

1915 – Песнь торжествующей любви

1915 – Пламя неба

1915 – Дети века

1915 – Пробуждение

1915 – Миражи

1916 – Шахматы жизни

1916 – Столичный яд

1916 – Ради счастья

1916 – Одна из многих

1916 – Лунная красавица

1916 – В мире должна царить красота

1916 – Жизнь за жизнь (Сестры-соперницы, За каждую слезу по капле крови)

1917 – Человек-зверь

1917 – Блуждающие огни

1917 – На алтарь красоты

1917 – Пытка молчания

1917 – Почему я безумно люблю

1917 – У камина (Позабудь про камин, в нем погасли огни)

1917 – Истерзанные души

1918 – Красная заря

1918 – Живой труп

1918 – Молчи, грусть… молчи… (Сказка любви дорогой)

1918 – Тернистый путь славы

…Про майже фантастичне, хоч і таке коротке, але сліпучо-осяйне життя Віри Холодної ходили численні – не менш фантастичні – чутки та різні байки. Плітки роздувалися одна одної неймовірніша – зовсім як у Голлівуді. Чутки та поголоси в ранзі яси розповідали, наприклад, що син одеського «чайного короля» застрелився через невдалий роман з актрисою! Або: Віра Холодна застрахувала свої очі на півмільйона рублів! Усі, хто хоч раз мав щастя побачити її, неодмінно в неї напропале закохувалися – це була чи не єдина у всій тій фантасмагорії правда. Чи не тому всіх партнерів актриси зараховували їй якщо й не в чоловіки, то принаймні в коханці.

У тім числі й молодого Олександра Вертинського, виводячи його на перші ролі в інтимному житті великої королеви німого кіно.

А він…

Він її таки любив.

Вона теж любила.

Але… кіно. Та ще свого чоловіка Володимира Холодного і своїх дочок. А Вертинський – артист, співак, поет і композитор, що вже тоді за популярністю чи не рівнявся їй, – майже щодня приходив до неї, сідав на стілець, зітхав і мовчки дивився на свою богиню. А потім читав вірші, пронизливо-щемкі вірші, присвячені їй, серед яких шедевром був той, що починався рядком: «Ваші пальці пахнуть ладаном…»

Про це і роман…

«Віра завжди пам’ятала, що це я вперше штовхнув її на той шлях, на якому із нікому не відомої молодої жінки вона зробилась кінозіркою. Я багато своїх нових пісень присвячував їй. Якось, пригадую, приніс їй показати свою останню річ, називалась вона – «Ваші пальці пахнуть ладаном». Я вже віддав її видавцеві до друку і, як завжди, присвятив Холодній. Коли я прочитав їй текст пісні, вона замахала на мене руками:

– Що ви зробили! Не треба! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що!..

Вона дуже розхвилювалася:

– Це смерть! Зніміть зараз же присвяту!

Пам’ятаю, я трохи навіть образився. Я зняв присвяту.

…Через кілька років, коли Віра Холодна виступала в Одесі, а я співав у Ростові-на-Дону, в номер готелю мені подали телеграму з Одеси:

«Померла Віра Холодна».

І я до пісні «Ваші пальці» відразу ж повернув присвяту…»

ВАШИ ПАЛЬЦЫ

Вере Холодной

Ваши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо Вам,Никого теперь не жаль.И когда Весенней ВестницейВы пойдете в синий край.Сам Господь по белой лестницеПоведет Вас в светлый рай.Тихо шепчет дьякон седенький.За поклоном бьет поклон.И метет бородкой реденькойВековую пыль с икон.Ваши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо Вам,Никого теперь не жаль…

…А взагалі, правий був той мудрець, котрий якось зауважив: «Кожен з нас – сам коваль свого щастя».

Подумав і додав:

«І нещастя, між іншим, теж…»

<p>Частина перша</p> <p>Рік 1915-й</p> <p>Санітар-доброволець 68-го санітарного поїзда, що курсував між передовою і Москвою</p>

Якось у московській квартирі по Ново-Басманній, 28 кіноактриси Віри Холодної, що вже тоді була шалено популярною, з’явився незваний гість: солдат, високий і дуже худий, він був в обмотках, що обвисли у нього від колін і до розбитих армійських черевиків жовтого кольору – здається, англійських, шинеля рядового висіла на ньому, як на кілку. Від нього пахтіло йодом і ще бозна-якими медикаментами – хатня робітниця Глашка, впускаючи прибульця, зморщила свій маленький кирпатий носик – вона звикла до інших пахощів тих, хто відвідував її господиню…

– Хто там? – виглянула з сусідньої кімнати сестра Віри Софія. – Яка ще така нагальна потреба так рано? Та й Віра Василівна збирається в кіноательє на зйомки.

– Та якийсь… кавалєр, – по простоті своїй душевній бовкнула домробітниця, маючи на увазі поклонників своєї господині, яких уже тоді було без ліку і які «діставали» її навіть удома. – Каже, що з хронту… То впускати й з ласкою вітати, а чи, може, той… утришия?…

– Гла-ашко??! У тебе ж і жаргон! Скільки разів казати, щоб із гостями поводилася ввічливіше! Впускай гостя, як ти кажеш, з ласкою, а я про нього ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→

По решению правообладателя книга «Ваші пальці пахнуть ладаном» представлена в виде фрагмента