Відірвана від коренів

Наомі Новік

Відірвана від коренів

Розділ 1

Наш Дракон не їсть дівчат, яких він бере до себе, незалежно від того, які історії розказують про нього за межами нашої долини. Ми чуємо їх іноді від мандрівників, що приходять і йдуть собі далі. Вони кажуть, ніби ми приносимо людські жертви, а він був і є справжнім Драконом. Звичайно це не так: він міг бути Майстром і безсмертним, але він все ж залишався людиною, і наші батьки об'єдналися і вбили би його, якби він хотів з'їдати одну з нас кожні десять років. Він захищає нас від Вуду, і ми вдячні йому, але лише за це.

Він не пожирає дівчат насправді; але вони відчувають себе такими. Він бере дівчину до своєї Вежі, і десять років по тому дозволяє їй іти геть, але за той час вона стає іншою. Її одяг надто вишуканий, і вона розмовляє як дама — вона жила одна з чоловіком протягом десяти років — тому, звичайно, вона знеславлена, хоча всі вони говорять, що він ніколи не торкався їх. А що ще вони можуть сказати? Це не найгірше, в кінці кінців, Дракон дає їм гаманець, повний срібла, для їх приданого, коли відпускає їх, так що будь-яка з них може надіятися на щасливий шлюб, зберегла вона свою цноту чи ні.

Але вони не хочуть виходити заміж — ні за кого. Вони не хочуть залишитися в долині взагалі.

— Вони забувають, як тут жити, — несподівано сказав мені одного разу батько. Я сиділа поруч з ним на сидінні великого порожнього воза — ми їхали додому після щотижневої поставки дров. Ми жили в Дверніку — селі в долині — ні найбільшому, ні найменшому, яке було близько до Вуда — за сім миль. Дорога вивела нас на великий пагорб, на вершині якого в ясний день можна було побачити Шилку аж до блідо-сірої смуги горілої землі на краю долини, і суцільну темну стіну дерев за її межами. До Вежі Дракона лежав довгий шлях в іншому напрямку, і вона виглядала як шматок білої крейди, що застряг серед західних гір.

Я була ще дуже малою, десь біля п'яти років, напевне. Але я вже знала, що у нас не було прийнято говорити про Дракона, або про дівчат, яких він взяв, так що коли батько порушив це правило, його слова застряли в моїй голові.

— Вони пам'ятають лише, що були налякані, — сказав мій батько. І це було все. Потім він гукнув на коней, тому що вони зупинилися, і ми поїхали вниз по схилу пагорба і знову в затінений ліс.

Для мене це не мало особливого смислу. Ми всі боялися Вуду. Але долина була нашим домом. Ви могли залишити свій дім? Але вирослі за десять років дівчата ніколи не залишалися, коли поверталися додому. Дракон відпускав їх з Вежі, і вони поверталися до своїх родин на деякий час, на тиждень, іноді на місяць, але не більше. Потім вони брали срібло (своє придане) і зникали. В основному вони їхали до Кралії в університет. Часто, якщо вони не одружувалися з якимось міським хлопцем, вони ставали вченими або крамарями, хоча деколи люди шепотілися про Ядвігу Бах, яка була обрана шістдесят років тому, але стала куртизанкою і коханкою барона і герцога. Але на той час, коли я народилася, вона була просто багата стара жінка, що посилала чудові подарунки своїм внукам і племінницям і ніколи не приходила до них в гості.

Так що навряд чи чиясь дочка віддавалася, щоб бути з'їденою, але це було нещастя, звичайно. Хоча у долині було не так багато сіл, шанс був досить низьким — хоч він і брав тільки дівчину сімнадцяти років, народжену в період від жовтня і до кінця року. Було одинадцять дівчат на вибір в моєму році, і це означало, що шанс був ще гірший, ніж кидок кості. Всі говорять, що дівчину, народжену для Дракона, люблять по-іншому, коли вона підростає; ви не можете їй допомогти, і знаєте, що легко можете її втратити. Але, схоже, це не було правилом для моїх батьків. На той час я знала вже достатньо, щоб розуміти, що хоч я теж могла бути обраною, він обере Касю.

І тільки мандрівники, які проходили долиною, і які не знали цього, говорили компліменти батькам Касі, або говорили їм, яка красива їх дочка, або яка розумниця, або яка добра. Дракон не завжди приймав красиву дівчину, але він завжди вибрав найбільш особливу, як-то: якщо дівчина була дуже і дуже симпатичною, або яскравішою за інших, або кращою танцюристкою, або з особливим характером, він завжди вибрав таку, незважаючи на те, що ледь обмінювався кількома словами з ними, перш ніж робив свій вибір.

У Касі все це було. У неї було густе пшеничне золоте волосся, яке вона заплітала в косу до пояса, і її очі були теплого коричневого кольору, її сміх був схожий на пісню, яку вам хотілося підтримати. Вона знала усі кращі ігри, і могла вигадувати історії і танцювати нові танці; могла організувати непоганий бенкет, і коли вона пряла вовну з овець свого батька, нитка, яка відходила від колеса, була рівною, без єдиного вузлика або потоншення.

Я знаю, це робить таке враження, як щось з казки. Але тут все було навпаки. Коли моя мама розповідала мені історії про прядильну принцесу і хороброго гусака або річку-діву, я уявляла їх такими, як Кася; в такі моменти я думала про неї. І я ще не була достатньо старою, щоб бути мудрою, і любила її ще дужче, тому що знала, що вона незабаром піде від мене.

Кася казала, що не проти піти до Дракона. Вона була безстрашною — такою, як і її мати Венса. «Їй потрібно бути хороброю» — сказала Венса моїй матері одого разу, піднімаючи Касю, щоби та могла залізти на дерево, а потім знімаючи її з нього — я пам’ятаю це, і мою матір, яка обіймала її зі сльозами.

Ми жили лише за три хати одна від одної, і у мене не було рідної сестри, тільки троє братів, набагато старших за мене. Кася була моєю найкращою подругою. Ми бавилися разом нашими ляльками на кухнях наших матерів, а потім на вулицях перед нашими будинками, поки не стали достатньо дорослими, щоб бігати дикунками у ліс. Я ніколи не хотіла залишатися десь всередині, якщо можна було взявшись за руки бігати під гілками дерев. Я уявляла собі, що дерева згинають руки вниз, щоб погладити нас. Я не думала, як я буду себе відчувати, коли Дракон забере її.

Мої батьки не боялися за мене занадто сильно, і не робили би цього, навіть якби поряд не було Касі. У свої сімнадцять років я була ще занадто худе лоша, дівчина з довгими ногами і заплутаним брудним коричневим волоссям, і цей мій єдиний подарунок, якщо можна назвати це подарунком, я рвала або вимазувала або потрапляла засмічувати протягом одного дня. Моя мати зневірилася у мені, коли мені виповнилося дванадцять років, і дозволяла мені бігати в обносках моїх старших братів. Лише в святкові дні я була змушена змінювати одяг, на що було потрібно двадцять хвилин, а потім ще сидіти на лавці перед нашими дверима, поки вся родина збиралася і ми разом йшли до церкви. І навіть тоді у мене був шанс зробити себе зеленою, чіпляючись за будь-які гілки, або забризкати себе брудом.

— Тобі доведеться вийти заміж за кравця, моя маленька Агнешка, — засміявся батько, коли одного разу прийшов додому з лісу ближче до ночі, і я вибігла до нього назустріч у неохайному одязі — по крайній мірі одна дірка на ньому не була закрита великою хусткою. Він все одно нахилився і поцілував мене; моя мати тільки тихо зітхнула: батькам насправді було шкода, що дочку, яку міг забрати Дракон, доводилося виставляти нечупарою і дикункою.

* * *

Наше останнє літо перед обранням було довгим, теплим і повним сліз. Кася не плакала, а я не могла втриматися. Ми затримувалися в лісі допізна, розтягуючи кожен золотий день до тих пір, поки він тривав, а потім я приходила додому голодна і втомлена і просто йшла лежати в темряві. Моя мати приходила і гладила мою голову, тихо наспівуючи, поки я плакала і лаштувалася спати, і залишала тарілку з їжею на моєму ліжку, коли я прокидалася серед ночі через голод. Вона не намагалася втішити мене: як вона могла це зробити? Ми обидві знали, що незалежно від того, наскільки сильно вона любила Касю (як і мати Касі Венса), вона не могла допомогти, але невеликий радісний вузол у її животі звичайно існував — це буде не моя дочка, і не моя єдина дитина. І, звичайно ж, я не дуже хотіла, щоб вона відчувала себе по іншому.

Тільки я і Кася — ми провели разом майже все літо. Таким чином це виглядало як прощання. Підлітками ми влітку звичайно працювали з іншими сільськими дітьми, але коли виросли, а Кася стала ще красивішою, її мати сказала їй: «Буде краще, якщо ти не будеш бачитися з цим хлопчиськом у спідниці, і для неї це буде краще теж». Але я притулилася до Касі, а моя мати занадто любила Касю і Венсу, щоб спробувати відірвати мене, не дивлячись на те, що вона знала, що найбільш боляче буде мені, в кінці кінців.

У наш останній день ми знайшли галявину в лісі, де дерева досі тримали листя, золотий і вогненно-червоний купол над нами, зі стиглими каштанами на землі. Ми зробили невелике багаття з гілок і сухого листя і підсмажили жменю. Завтра перше жовтня, і буде велике свято на честь нашого покровителя і пана. Завтра приїде Дракон.

— Було б непогано стати співачкою, — сказала Кася, лежачи на спині із закритими очима. Вона щось наспівувала: мандрівний співак прийшов на фестиваль, і практикував свої пісні на зеленому лузі вранці. Фургони прибували весь тиждень. — Для того, щоб ходити по всій Пільні, і співати для короля.

Вона сказала це задумливо, а не як дитина, що спостерігає за хмарами; так, ніби справді думала про відхід з долини назавжди. Я простягла руку і схопила її.

— І ти приїжджала би додому кожної зими, — сказала я, — і співала би нам усі пісні, які вивчила. — Ми притислися міцніше, і я не дозволила собі згадати, що дівчата, які побували у Дракона, ніколи не хотіли залишатися.

Звичайно, у той час я люто ненавиділа його. Але він не був поганим паном. З іншог ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→