Після злучення тварина сумна

Антін Мухарський

Після злучення тварина сумна

Передмова автора

«Post coitum animal triste esb» («Після злучення тварина сумна») — цей латинський вислів цілком стосується феномену сучасного буття, який зветься «секс без кохання», або, як казав Еріх Фромм: «Статевий акт задля досягнення пікового переживання, граничного збудження, що хвилює і дарує насолоду, але згодом переростає у неминуче розчарування, є свідченням бажання «володіти», а не «бути», бо в ньому відсутня така духовна категорія як «любов».

Зрештою, не тільки про секс мова, а про все, що нас оточує і прирікає до схеми, в якій принцип «володіння» домінує над принципом «буття». У бажанні володіти ми зрікаємось самих себе й занурюємось у споживацьку лихоманку, в якій тонуть наші мрії, почуття, тонкі душевні вібрації, потяг до прекрасного, до самозаглиблення і самовдосконалення, до відчуття простої насолоди від прохолодного вітерцю на щоках чи споглядання засніженої соснової гілки. Матеріальний світ цупко тримає нас у своїх пазурах, прирікаючи позбуватися свого духовного «Я». Але не того «Я», що дорівнює сентенції «Я — це те, що я маю», але того, де «Я — це те, чим я є».

Цей одвічний антагонізм, який набув піку свого протистояння у моєму особистому житті, і призвів у якийсь момент до того, що я, втікши від міського гамору, спробував наодинці із собою довести до кінця одну творчу справу, яку задумав ще наприкінці 1990-х. А саме — дописати три повісті, які хоч якось відображають стан речей у тому проміжку буття, в якому мені випало жити на цій землі, коли мармизи моїх співплемінників та й більшості землян «сумні», наче у тої скотини, яку трахнули без її волі.

Повісті неоднозначні, інколи досить радикальні. Читання їх людям з обмеженими розумовими можливостями, браком культури, освіти, виховання (а таких у наш час повно) КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО, бо може призвести до непередбачуваних наслідків.

Задумані й написані у період з 1998-го по 2012 рік, вони й досі (як на мою думку) не втратили своєї актуальності, а тому я наважуюся винести їх на суд читача.

Вживання ненормативної лексики, а також сцени насилля та сексуальних збочень не є самоціллю чи формою епатажу, а органічно випливають з усіх внутрішніх мотивацій героїв як неодмінна складова їх характерів та сюжетних колізій, у яких вони опиняються.

Приємного читання.

З повагою, Автор.

Данєцкій X ...

або

Чому ви не любите «данєцкіх»?

В основу сюжету покладено реальні події, що відбулися в Києві навесні 1998 року.

Ти маєш зробити добро зі зла, тому що його більше нема з чого зробити.

Р.П. Уоррен

(епіграф до роману братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі»)

Реліз легендарного музичного альбому Михайла Круга «Мадам» розпочався весною 1998 року, хоча пісня «Владімірскій централ» вже звучала з усіх динаміків колишнього СРСР.

(допис з «Сучасної музичної енциклопедії»)

Статевий член перебуває у стані ерекції доти, доки чоловік відчуває збудження і бажання. І, якщо якась причина заважає відчувати збудження, то чоловік не має нічого. Ерекцію, на відміну від усіх інших видів поведінки, неможливо ні підробити, ні зобразити.

(Еріх Фромм)

Пролог

Конча-Заспа.

15 березня 1998 р.

4 год. 38 хв.

Вона відкусила йому хуй...

— Та не може цього бути!

— А я тобі кажу точно. Вона відкусила у нього хуй, а він її забив ногами.

У центрі великої спальної кімнати стояло двоє кремезних хлопців у темних дорогих костюмах. На паркетній підлозі ногами на килимку, простеленому перед широким ліжком, лежала мертва жінка.

Вона лежала долілиць, прикриваючи рукою голову, з-під якої по підлозі розпливалася широка калюжа крові. Кров була і на ліжку, і по всій кімнаті. Небіжчиця мала чудові форми, здавалося, навіть умираючи, вона потурбувалася про те, щоб виглядати елегантно, і прийняла граціозну позу. Золотаве волосся розсипалося по плечах, а пасма, що потопали в калюжі крові, злиплися і потемніли.

Один із хлопців, закуривши сигарету, підійшов до жінки й ногою перевернув її на спину. Носком тупомордого черевика він обережно дотикнувся до підборіддя небіжчиці й відкрив їй рота.

— Та ти подивися, тут теж повно крові...

— Ну то й що? Може, він просто вибив їй зуба.

— Та ні, зуби всі цілі.

Хлопець ще раз зазирнув жінці у рота, немовби шукаючи там якусь абищицю і, не знайшовши, злегка ногою відштовхнув її голову від себе. Відтак затягнувся сигаретою, роздивляючись увесь той розгардіяш, який панував у кімнаті.

— Це точно, — сказав він. — Подивись, яка кров біжить у неї з голови.

— Яка кров? — другий і досі не рушав з місця та жував собі гумку.

— Світла кров, артеріальна. А тепер подивися на кров у ванній кімнаті, на ліжку, на ту кров, що в неї на обличчі. Бачиш різницю?

— Там темна кров.

— Правильно. То кров венозна. То його кров.

— Такий випадок був у Бучанській колонії пару років тому...

— Я знаю. Хлопа хотіли опустити, а він узяв і відкусив комусь член.

— От тобі й догулявся із своїми блядями...

— Так, закрили тему, бо мені ці розмови не подобаються. Ти краще скажи, що нам з нею робити?

— А я звідки знаю? Ніяких вказівок не було.

— Отож-бо!

Другий молодик підійшов до відчинених дверей ванної кімнати і, зазирнувши туди, аж йокнув:

— Ну та й крові натекло!

— Так, не позаздриш Сєрому, — обізвався напарник, глибоко затягнувшись димом, і кинув недопалок просто у калюжу крові. Недопалок зашкварчав і погаснув. — Ну, добре! Як не було вказівок, то діємо за звичною схемою.

— Послухай, Чілі, а може все-таки дочекаємося вказівок?

— Не варто. Трупак у будинку — подарунок для ментів. На біса нам ті проблеми? Як не було вказівок, то річ ясна. Тягни мішок!

— А може, без мішка?

— Коли хочеш, то давай без мішка. Тільки ти бери з голови, бо мені не дуже хочеться поганити краватку у крові.

— Ні. Піду краще по мішок.

Той, що лишився, знову наблизився до мертвої жінки і зазирнув їй у обличчя.

— Красива, зараза.

За дві хвилини до кімнати з перекинутим через плече зеленим пластиковим мішком зайшов його товариш.

— А красива, правда? — запитав у нього.

Колега цикнув зубом. Хлопці обережно, так, щоб не заляпатися кров'ю, підняли «трупак» з підлоги і почали пакувати. Потім, ухопивши мішок за краєчки, потягли його геть.

Вибравшись надвір через чорниці хід, молодики поперли неширокою, брукованою червоними цеглинами стежкою до блоку, де були гаражі з майстернями.

За спинами лишився чотириповерховий будинок, мурований у староанглійському стилі. Там, на третьому поверсі в одній з кімнат, жевріло світло, ледь пробиваючись крізь різнокольорові скельця вітражів, якими було забрано вікна.

Діставшись гаражних воріт, хлопці поклали мішок на землю, і один з них заходився копирсатися в замку. Коли ворота піддалися, хлопці знову вхопили мішок і зникли всередині.

Була ще глибока ніч, і ніщо не нагадувало про наближення ранку. Увесь ліс і чотириповерховий замок із двома баштами під черепичним дахом, усі алеї і недалекий Дніпро, луки біля Козинки і невисокі дуби на луках, неглибокі озера, дамба і дачі понад дамбою — все було залито сріблястим сяйвом убутного місяця, що гойдався у прозорому березневому небі, повному зірок. Тиша стояла надзвичайна і тільки десь глибоко під землею, чи навпаки у небі, чувся монотонний низький гул, від якого тривожно починало битися серце.

— Бр-р-р-р, холодно! — зіщулився від холоду сторож пансіонату «Жовтень», який вибрався зі своєї каптьорки за малою потребою. — А буде сьогодні теплий день, — промовив він до кошлатого собаки, що визирнув з буди. — Буде, я сказав, чого витріщився?!

Собака подивився на сторожа, прислухався до дзюрчання теплої пахкої рідини і знову заховався у буду.

— Ой, харашо! — промовив сам до себе сторож і, потрусивши чим слід, побіг туди, де пахло мишами і грів повітря масляний радіатор.

Як він заховався за дверима, знову над усією Конча-Заспою розлилася тиша, і тільки далекий тривожний гул, що линув з-під землі, забринів напнутою басовою струною.

«У-у-у-у-у», — гула березнева ніч.

Глава перша

Досвітні сни

Київ.

15 березня 1998 р.

5 год. 00 хв.

Коли Василь сьогодні ввечері їхав на роботу, то до вагону метро на станції «Оболонь» зайшов один дженджик у жовтій куртці. Волосся, вибілене перекисом водню, з зелени ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→