Читать онлайн "Маркус і Діана. Світло Сіріуса"

Автор Клаус Гаґеруп

  • Стандартные настройки
  • Aa
    РАЗМЕР ШРИФТА
  • РЕЖИМ
... Шерон Стоун цицьки завбільшки з гори. Вона знімалася в «Плейбої».

— Мелані Ґріффіт звабливіша, — пробубнів Пер Еспен. — От якби мені її сюди під ковдру, еге ж, Рейдаре?

— Вона одружена з Доном Джонсоном, — відповів Рейдар. — Мені його під ковдрою не треба.

— Та ні, здається, вони розлучені, — промимрив Віґґо. — Мабуть, Мелані Ґріффіт виставлена, так би мовити, на розпродаж.

— Вони майже всі розлучені, — пробурчав Лейф Оґе. — Спершу одружуються, тоді кохаються, а потім розбігаються хто куди.

Батьки Лейфа Оґе щойно розлучилися, тож він вважав себе фахівцем із розлучень.

— Діана Мортенсен не така, — сказав Сіґмунд. — Вона ніколи не виходила заміж.

— Авжеж, — згодився Віґґе. — Діана Мортенсен страшенно перебірлива. Але, здається, вона жила з Майклом Дуґласом.

— Всі вони жили з Майклом Дуґласом, — зарозуміло сказав Рейдар.

— Усі, крім Мелані Ґріффіт, — заперечив Віґґо. — Бо вона живе з Доном Джонсоном. Якщо вони, звісно, не розлучилися, — про всяк випадок додав він.

— Пол Нюман ніколи не розлучався, — сказав Пер Еспен. — Він постійно одружений. І мама з татом також.

— Що ти маєш на увазі під тим постійно? — спитав Сіґмунд.

— Звісно ж, весь час.

— Від часів Великого Вибуху?

— Якого ще вибуху?

— Від першопочатків всесвіту?

— Цур тобі, пек! Я мав на увазі…

— Даю десять очок Шерон Стоун, — сказав Віґґо. — Дев’ять Діані Мортенсен і вісім…

І поки хлопці з 6-Б класу Рюд-школи дискутували, котра з неодружених, одружених і розлучених кінозірок Голлівуду найзвабливіша, Маркус пошепки спитав Сіґмунда:

— Хто така Діана Мортенсен?

— Хіба ти не знаєш?

— Ні, тільки нікому про це не кажи.

— Власне, Діана Мортенсен родом із Гортена,[5] але живе в Голлівуді. Вона грає в «Грошах та владі».

Так називалася безкінечна американська «мильна опера», яку щосереди показували по телевізії.

— Ти її не дивишся?

— Ні.

— Ну й правильно. Поганючий серіал, але він іде відразу після «Безмежного всесвіту». Я бачив кілька серій.

— Вона… вона вродлива?

— Так, як пава. Але, мабуть, її щось бентежить.

— Чого це?

— Хтозна. В неї якийсь сумний вигляд. Попри увесь той грим. Я ношу в своєму записнику її знімок.

— Навіщо?

— І сам не знаю, — байдужим тоном відповів Сіґмунд. — Так склалося.

— Можна подивитися?

— Авжеж, але нікому більше не показуй.

Сіґмунд дістав із записника згорнений у кілька разів аркуш паперу й подав його Маркусові, а той заліз під спальний мішок і ввімкнув ліхтарика, що лежав поруч.

Діана Мортенсен сиділа край басейну. Її шкіра була біла, як полотно, коси вибілені, а губи яскраво-червоні. Вона дивилася на Маркуса великими очима — такими ж блакитними, як і її бікіні. Було очевидно, що фотограф захопив її зненацька, коли вона сиділа до нього спиною, повернувши до камери лише обличчя, зіпершися на руки й напіврозтуливши рот. На вустах у неї блукала усмішка, одначе вираз обличчя був здивований і водночас трохи зляканий. Одна грудь була оголена. По другий бік басейну стояв кремезний парубійко в купальному костюмі. Він мав не вельми лагідний вигляд.

У захваті від побаченого Маркус загасив ліхтарик. Потім глибоко зітхнув і засвітив знов. Діана й досі усміхалася, але, здається, була ще більше налякана. На її груді червоніла маленька пипка. Дівчині, мабуть, не було й двадцяти. Маркус відчув, як Сіґмунд простягнув під спальний мішок свою руку.

— Що це ти там мудруєш?

— Нічого.

— Віддай мені знімок.

Маркус знов погасив ліхтарика й простягнув Сіґмундові знімок, вирізаний з якогось тижневика.

— Я дивився на її пипки.

— Лише на одну.

— Атож, — прошепотів Маркус. — Що то за парубійко потойбіч басейну?

— Її охоронець.

Сіґмунд сховав знімок до записника й зиркнув у бік хлопців, які саме дискутували, скільки очок давати Джулії Робертс — чотири чи три. Ну от, їм ніхто не заважатиме говорити далі.

— Відразу після того, як її сфотографували, він хотів розтрощити його фотоапарат, але фотографові пощастило дати дьору. Як тільки знімок надрукували в журналі, Діана Мортенсен подала на фотографа до суду.

— Навіщо?

— Вона твердила, що він порушив спокій її особистого життя, але програла.

— Виходить, у неї немає особистого життя?

— Ні, суд ухвалив, що вона підлаштувала те все навмисно.

— Що?

— Сіла напівоголена. На думку суду, то був піар-хід і вона все спланувала заздалегідь.

— Але ж у неї такий наляканий вигляд.

— Суд ухвалив, що вона всього-на-всього грала.

— Виходить, суд нічогісінько не розуміє, — прошепотів Маркус.

— І я так думаю.

— Бувши на місці суддів, я заборонив би тому фотографові фотографувати скільки він житиме, — з гіркотою прошепотів Маркус.

Лежачи в напівмороці, Сіґмунд кивнув.

— Її називають норвезькою Мерилін Монро.

— А хто це?

— Актриса, що жила дуже давно й теж була дуже зваблива. Вона померла, ледве їй виповнилося тридцять. Ніхто не знає, що то було — вбивство чи самогубство. Світ жорстокий.

— А жорстокий, — відповів Маркус.

— Хлопці, ану заплющуйте очі!

То гукнув учитель Скуґ, який, упоравшися з лимонадом і планами на завтрашній день, врешті-решт заліз до свого спального мішка. Аж тут почувся шепіт:

— Три очка.

— Що таке?

— Три очка, пане вчителю.

— Ти про що, Рейдаре?

— Джулія Робертс. Вона отримує три очка.

— Джулія Робертс помре від щастя. А тепер спимо.

Незабаром кімнату заповнило важке дихання дванадцятьох сплячих хлопців і одного чоловіка, й ніхто не почув тихесенького голосочка з-під старомодного спального мішка, що лежав біля вікна:

— Діана Мортенсен — десять очок.

* * *

Діана спала край басейну, лежачи на мармуровій плиті й виставивши груди напроти палючого сонця. Мабуть, їй незручно було лежати на самій плиті, де нічого не було підіслано. На щастя, він приніс новий синій спальний мішок фірми «Аюнґілак» Його серце розривалося від жалю до неї. Він знав, що Діана, попри свою світову славу, насправді просто налякане звабливе дівчатко, якого ніхто, крім нього, не розумів. Він відчував усе, що діялося в неї на душі. Він був її охоронець і до того ж старший брат. Він теж колись був малий і всього боявся. Він безшумно підійшов до неї, щоб, бува, не збудити. Рвучко розстебнув блискавку на спальному мішку. З таким мішком не виникає жодних проблем. Piece of cake.[6] Він обережно накрив її ним і зашепотів:

— Не бійся, Діано. Я ж тут.

Спалах світла, яскравіший за сонце, вдарив йому в лице. Фотограф! Бісів фотограф ніяк від них не відчепиться.

— Віддай мені фотоапарат! — зарепетував він.

— Що сталося?

Маркус витріщився на переляканого до смерті вчителя Скуґа. А потім намірився накрити його своїм спальним мішком і вліпити йому ляща.

— Мавпус блукає уві сні, пане вчителю.

То озвався Рейдар. Він увімкнув світло й тепер стояв біля дверей, побуряковівши на лиці, та душився від сміху. Маркус похапцем відсмикнув руку.

— Мавпус?

— Я хотів сказати — Маркус, пане вчителю.

Аж тут попрокидалися хлопці. Вчитель Скуґ неабияк спантеличився.

— Я не знав, що ти ходиш уві сні, Маркусе.

Маркус нічого не відповів. Йому лишалося хіба що одне — прикинутися сонним. Повільними, як у лунатика, рухами він підняв спальний мішок і посунув із ним до дверей.

— На поміч! Привид! — захопленим голосом зашепотів Пер Еспен, але Сіґмунд зупинив сміх, що вже долинав із усіх кутків.

— Цсс, не будіть його.

— Чого це? — спитав Віґґе. — Йому, напевно, не завадить ходити цілу ніч.

— Якщо збудиш лунатика, то доведеш його до шоку.

Запала така тиша, яка буває тоді, коли дванадцятеро хлопців силкуються задушити в собі сміх, а воно не дуже виходить.

Маркус відчув, як Сіґмунд обережно взяв його за руку й допоміг дістатися до свого місця.

— Чудово, Сіґмунде, — прошепотів учитель Скуґ. — Не спускаймо з нього очей.

— Покладіться на мене, — пробурмотів Сіґмунд, допомагаючи Маркусові залазити в спальний мішок.

— Як ти впорався з блискавкою-застібкою? — пошепки спитав він Маркуса, коли решта хлопців поснули.

— Мені приснилося, що я потягнув блискавку й вона розстебнулася, — пошепки відповів Маркус.

— Я так і подумав. Сни можуть бути такими реальними, як і реальність.

— Атож, — відповів Маркус. — Твоя правда.

Через чотири години задзеленчав будильник учителя Скуґа. Він показував половину восьмої, а Маркус навіть не знав, спав він чи ні.

Розділ IV

— Пане вчителю, цей місток надто вузький, — сказав Пер Еспен.

Підіймаючися до будиночка, вони дійшли до першої небезпечної місцини — бурхливого потічка, який видався Маркусові радше річкою, ніж потічком. Обабіч нього лежало велике каміння, гладенько відшліфоване зеленуватою гірською водою.

«На цьому камінні можна запросто посковзнутися», — подумав Маркус. А загалом він перебував у доброму гуморі. Сніданок проминув на диво спокійно. Ніхто й словом не обмовився про нічний випадок. Дехто з дівчат, мабуть, і кидав у його бік якісь багатозначні погляди, але ж вони поглядали на нього весь час.

Або учитель Скуґ застеріг хлопців не сміятися з того, що Маркус уночі ходив уві сні, щоб його, бува, не розбив шок, або ж хлопці тішилися походом у гори й зовсім забулися про нічну пригоду.

Маркусів рюкзак став тепер набагато легший. За Сіґмундовою порадою він виклав з нього найнепотрібніші речі й лишив їх у будиночку, тож мішок добряче спорожнів. Маркус, звісно, й далі побоювався походу, проте відчуття катастрофи було вже не таке гнітюче, я