Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Владислав Івченко.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

14 історій розплутаних славетним детективом Іваном Карповичем Підіпригорою і записаних Владиславом Івченком

Лауреат спеціальної відзнаки «Золотий пістоль» конкурсу «Коронація слова-2013» від Андрія Кокотюхи за найкращий гостросюжетний твір.

Вступ

ільський сирота з Полтавщини Іван Підіпригора, відслуживши шість років в армії у Туркестанському військовому окрузі на південному кордоні Російської імперії, повернувся в рідні краї. Оскільки ані фаху, ані освіти не мав, хоч грамоти у війську й навчився, Іван Карпович пішов на службу до Київського охоронного відділення, що займалося боротьбою з ворогами імперії та дому Романових. Ця робота була Івану до снаги, бо, по-перше, в армії його виховали палким монархістом, а по-друге, він мав природний хист до стеження і розслідування. Спершу Іван Карпович знаходить таємного письменника Нєзабудкіна, який своїми розпусними опусами псує мораль обивателів південно-західних губерній, а потім розкриває підступні плани революціонерів ударити по правлячому дому за допомогою ворожіння вуду, якого один із бунтівників навчився на далекій Ямайці. Інколи Підіпригорі доводиться не тільки стежити та розшукувати, але й удавати з себе іншого, наприклад, щоб урятуватися з лап бойової групи революціонерів, яка прибула до Києва для нахабного пограбування. Коли від рук бунтівників гине молодий товариш Підіпригори, той присягається помотатися, наполегливо шукає вбивцю, після чого робить так, щоб із ним розправилися його ж товариші-підпільники.

В охоронному відділенні Іван Підіпригора потрапляє під оруду штабс-капітана Мельникова, людини непоганої, але схильної до надмірного поклоніння Бахусу та Амуру. Через це Іванові частенько доводиться виплутувати свого начальника з різних притичин. Спочатку Підіпригора допомагає Мельникову одружитися з донькою багатого землевласника, чудовою Дашенькою, а потім час від часу рятує від її гострих кігтів та вибухового норову. Особливо коли у службовій потребі штабс-капітан потрапляє на сеанс до гіпнотизера і в присутності Дашеньки починає розповідати про хористок, модисток, танцівниць кордебалету і просто дівчат із відомого закладу Розочки Шпільман, який по праву вважають головним квітником Києва. Гіпнотизера потім викрадуть бунтівники, що шукають зрадника в своїх лавах, але Підіпригора зруйнує їхні плани. Згодом Іванові доведеться поїхати до Одеси, щоб забрати у тамтешніх кримінальників теку з секретними документами, яку втратив штабс-капітан. У торговій столиці півдня Підіпригора стикається з добре озброєними людьми сумновідомого Бенціона Кріка, від яких ледь рятується завдяки допомозі однієї чарівної особи.

Крім того, Іванові доводиться відвідати князівство Фінляндське, де звили своє кубло небезпечні бунтівники на чолі з таким собі Володимиром Ульяновим. Прикинувшись місцевим муляром, Підіпригора потрапляє до кола бунтівників, можливо, навіть ближче, аніж хотів. В Івана була унікальна нагода змінити хід історії, але не судилося, і, виконавши завдання, він повертається до Києва.

Під час японської війни Іван Підіпригора — один із небагатьох, хто не дозволяє патріотичній істерії заллята йому очі. Поки штабс-капітан Мельников відправляється на фронт здобувати нагороди та славу, Іван починає слідкувати за одним азійським гостем, який займається у Києві фехтуванням на шаблях, а також глибоким вивченням «Кобзаря». Ще гість зі степів Туркестану для чогось налаштовує контакти з місцевими мазепинцями, людьми, більше схильними до носіння вишиванок та співу, аніж до активних дій. Підіпригора входить у довіру до азіата, після чого дізнається про таємницю його походження: у крові хлопця поєдналася кров двох могутніх ворогів імперії — Чингізхана та Шевченка. Підіпригорі ледь вдається зупинити подвійного нащадка.

На прохання штабс-капітана Мельникова, що повернувся з Японської війни сповнений розчарування та скепсису, Іван Карпович (а його за успіхи на службі починають називати саме так) відправляється до панського маєтку на Чернігівщині, де живе товариш Мельникова з кадетського корпусу. Цей товариш, у минулому армійський офіцер, зараз перетворився на залякану і зламану людину. Іван Карпович намагається зрозуміти, що відбувається, коли сам пірнає у марення та жах, які витримує лише завдяки міцній селянській психіці. Спочатку він вибудовує містичну версію нападів загадкового зла з лісів, що оточують маєток, але потім знаходить куди простішу розгадку.

У нагороду від вдячного начальства Іван Карпович отримує легке завдання у Криму, де планує відпочити, але несподівано доля знову заносить його до Одеси, куди прибув панцерник «Потьомкін» з екіпажем, що підняв бунт. Революціонери збираються очолити повстання, захопити Одесу і почати похід на Петербург, але втручання Підіпригори все змінює, і повстання придушують з особливою жорстокістю, яка через багато років приведе до дуже позитивних наслідків для російського кінематографа.

Повернувшись із Одеси, Підіпригора усвідомлює трагічну різницю між своїми вміннями та роллю, яку відвело для нього мужицьке походження. Робота вже не тішить Івана Карповича, він дедалі більше думає про відставку і виконання давньої мрії про хутір десь на полтавських чорноземах, про садок вишневий, хату, самовар, тишу і відпочинок подалі від галасливого Києва, якому потрібен лише Ванька-прийми-подай, а не самостійний гравець.

До рішучих дій Івана Карповича штовхає розслідування загадкового вбивства відомого історика, професора Київського університету пана Давидченка У вбивстві підозрюють бунтівників, але Іван Карпович з’ясовує, що професора прибрали співробітники секретного відділу Священного Синоду, які полюють за Хрестом — містичним артефактом, від долі якого залежить майбутнє Російської православної церкви. Колись той Хрест увіткнув на Печерських пагорбах сам Андрій Первозванний. Лише допоки Хрест буде схований, Москва керуватиме Києвом у церковній царині Іван Карпович арештовує посланців Синоду і майже одразу виходить на інших гостей із Петербурга Це офіцери з найкращих родин столиці, що створили таємне товариство Святого благовірного князя Олександра Невського (так звані «сашківці»), метою якого є підкорення Європи дому Романових. Для цього необхідно змістити з трону нерішучого Миколу Другого, замінивши його якимось войовничішим Великим Князем. Щоб зробити підкорення Європи можливим у військовому плані, офіцери шукають Шаблю — ще один містичний артефакт, викуваний з наказу гетьмана Сагайдачного. У руках героя Шабля набуває надзвичайної сили і стає непереможною зброєю. Саме тому вона викликає цікавість у петербурзьких офіцерів. Іван Карпович арештовує й цих гостей Києва, але невдовзі і синодальників, і «сашківців» відпускають за наказом із Петербурга, а київське керівництво Підіпригори фактично жертвує ним, щоб залагодити неприємності зі столицею. Лише завдяки хитрій комбінації Іван Карпович рятується, остаточно розчарований у рідній «конторі» і не згодний з роллю пішака, яку на нього накидає суспільство.

Іван Карпович подає у відставку і за гроші, зібрані за роки служби, купує невеликий хутір Курбани у Роменському повіті Полтавської губернії, де планує займатися землеробством та бути господарем самому собі. З цим він їде з Києва у провінцію, вже цивільним обивателем, однак хист і досвід залишаються з ним і невдовзі починають виявлятися на повну силу.

Тим більше, що Іван Карпович, начуваний про відомого англійського сищика Шерлока Гольмца, хотів довести, що і в наших краях можна розплутувати злочини по науці, з застосуванням дедукції та інших найсучасніших методів розслідування. Місцеві ж обивателі, які теж чули про Гольмца, вірили у чудодійну силу приватних детективів, особливо на тлі безпорадності та хабарництва поліції.

Частина перша: Назустріч славі

Команда мрії

ерпень добігав кінця, хліб ми вже зібрали, то можна було трохи відпочити перед кукурудзою та буряками. Зранку я возив на базар при станції сметану, сир та яйця з хутора, продався добре, потім ще забіг до залізничних майстерень, замовив потрібні деталі для косарки, десь тільки опівдні повернувся додому. Там я добряче пообідав під чарочку і пішов подивитися на кукурудзу. Воно-то організм вимагав полежати після борщику наваристого та яєчні з салом, але намагався по обіді не лягати, бо від цього і кендюх росте, і потім аж до вечора не відійдеш, ходитимеш наче з похмілля, а вночі ще й погано спатимеш. Оце сонне провінційне життя багатьох засмоктувало, наче болото каменюку. Ще рік тому була людина як людина, на службі, при параді, одягнений, поголений, підтягнутий, очі палають, голова шурупає — орел! А пішов у відставку — і ось уже якась штафірка цивільна: мамон через штани перевалюється, обличчя опухле, неголене, волосся засмальцьоване, зляглося, як торішнє листя, одяг м’ятий і несвіжий, очі мертві, вдень спить, вночі горілку дудлить, газет не читає, в гості не їздить, мохом узявся, наче колода біля колодязя. Трапляється таке, бо втрачає людина стрижень, без служби, без начальства не може сама собі раду дати. Я ось це розм’якшення одразу собі заборонив, пообіцяв, що у відстав ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→