Золотий маг. Книга 1. Зерно

Окрема подяка від автора — продюсерам книги

Вірі Черниш та Сергію Бакумі

Бакума Микола

Золотий маг

Книга 1

Зерно

Людині наснився сон. За прилавком в магазині замість продавця стояв Господь.

— Боже! Це ти?

— Так, Я, — відповів Бог.

— А що у Тебе можна купити?

— Все, — була відповідь.

— Тоді мені б хотілося здоров’я, щастя, любові, успіху та багато грошей.

Бог посміхнувся і пішов за замовленим товаром. Незабаром Він повернувся з невеликою картонною коробочкою.

— Це все?! — вигукнув чоловік.

— Так, — відповів спокійно Бог. — Хіба ти не знав, що у Мене продаються тільки зерна?

Притча

* * *

Думки почали плутатися. Подіяло лікувальне зілля, яке йому дали. Нік насилу озирнувся навкруги. Палату госпіталю магічної Школи наповнювала нічна темрява, що де-не-де розривалася невеликими колами світла від палаючих масляних ламп. Біль у плечі потроху стихав. Поруч з ним, на зсунутих ліжках, лежав поранений демон. Він руками підтримував живіт. На білих бинтах з’явилися червоні плями крові, проте, незважаючи на біль, він про щось голосно сперечався з Хранителем. Нік чув слова, але зрозуміти їх вже не міг. На підлозі, в центрі пентаграми, лежав мертвий маг із розірваним горлом. Як же багато всього сталося! А лише півроку тому про таке Нік міг хіба що прочитати в кумедних фантастичних книжках. Очі злипалися. Зілля вступало в свої права. Втомлений від останніх подій мозок видавав за сон картинки з такого спокійного недалекого минулого.

Глава 1

Теплий травневий вечір непомітно здавався ночі. Зручно вмостившись на дивані з шматком піци в руці, Нік втупився в телевізор, механічно клацаючи пультом, перемикаючи канали. Картинки, наче в калейдоскопі, бігали, скакали, накладалися, змінюючи одна одну. Він вже не раз прокрутив не зупиняючись всі канали. Думки бігали десь далеко, а палець все натискав і натискав кнопку. Останній місяць весь час щось ніби муляло, шкребло його в середині, не знаходячи виходу. Постійні чудернацькі думки про сенс свого існування не давали спокійно насолоджуватися ні життям, ні роботою. Може, це початок кризи середнього віку, мимоволі припускав він. Дурнувате питання «Що ж він зміг досягти в свої сорок років?» дратувало. Але навіть перебільшення своїх заслуг малювало досить сумну та жалюгідну картину.

Так, йому вже набігло сорок. Єдиним його справжнім досягненням були діти. Син і донька. Та й ті не жили з ним. Він рано став батьком. Діти вирости і розбіглися. Син мешкав окремо зі своєю дівчиною. А донька — з колишньою дружиною в іншому місті. Навчалася в університеті. З дружиною вже два роки як розлучився. Розійшлися тихо, напевно, втомилися один від одного. Залишилася тільки робота. З цим йому пощастило. Хоча шлях до цієї роботи був довгим і заплутаним, та зараз він займався тим, що приносило втіху і задоволення, а також непогані гроші. Працював він журналістом у відомій і популярній газеті. Навіть доріс до своєї рубрики. У щоденному номері видання друкували його короткі статті про всілякі паранормальні явища. А в щотижневому розширеному випуску у нього була ціла сторінка, присвячена цій темі. Його ще змолоду вабило всяке таке незвичайне, що виходить за рамки загальноприйнятого. Він навіть навчався на курсах екстрасенсів. Але екстрасенс з нього не вийшов, хоча він дуже серйозно до цього ставився і навіть успішно склав іспити. Зрозумівши, що лікувати людей і розплутувати загадкові історії у нього не вийде, він ревно взявся читати про це, збирати інформацію і пропагувати все, що було прийнято називати екстрасенсорним. Потім успіхи Ніка на цьому поприщі помітили в газеті, запропонувавши посаду журналіста — висвітлювати теми, які його так цікавили. Виявилося, що це була не лише одного його пристрасть. Якийсь незвичайний потяг людей до цієї закритої і містичної теми зробили Ніка популярним у специфічних колах і потрібним для газети. Тому що люди писали до редакції і вимагали матеріалів на цю тему. За час роботи Нік потоваришував з безліччю неординарних особистостей. Дехто з них справді мали феноменальні властивості і були справжніми екстрасенсами, магами, цілителями. А у декотрих були дуже великі амбіції і багата фантазія. Зустрічалося чимало шарлатанів та пройдисвітів, ну і куди ж подітися від міських божевільних. Кожного разу, коли він друкував свої статті, ті писали, дзвонили, вдиралися в офіс газети, проклинали, залякували, наврочували. Чого тільки не робили! Він боявся і весь час ходив до тих своїх знайомих екстрасенсів, які таки мали реальні здібності. Вони кожен раз, оглядаючи його, з подивом зазначали, що ніяка потойбічна зараза до нього не причепилася. Чи прокльони були слабенькі, чи то з часом він обріс імунітетом до таких дій… Хоча сам Нік глибоко в душі вважав себе екстрасенсом і такий захист приписував своїм талантам і здібностям. Правда, всі знайомі екстрасенси стверджували, що у нього немає ні грама таких здібностей. Але хто ж добровільно погодиться з цим?

Знайоме обличчя на екрані телевізора вирвало його з заціпеніння і спогадів. Палець сам по собі перестав натискати кнопку, зупинивши мерехтіння картинок. Це була знана карпатська цілителька. Півроку тому Нік брав у неї інтерв’ю після її участі в програмі «Битва екстрасенсів». Але тоді нічого особливого в ній не помітив. Екстрасенс середньої руки. Не без таланту. Єдине, що його тоді зацікавило, — це природна магія, якою вона користувалася. Не так багато залишилося людей, які таким займалися. Він неуважно слідкував за інтерв’ю з нею, відкушуючи вже охололу піцу. Все, що ця жінка говорила, не було для нього новиною. Вона розповідала про свою магію, дитинство, теперішнє її життя, про свого наставника з магії. І тут Ніка щось ніби «зачепило». В інтерв’ю з ним вона ніяк не хотіла розповідати про мага, що її навчав, а тут розказала. Було розтоптану його професійну гідність. Зі злості він вимкнув телевізор і безглуздо дивився у вікно на нічне місто. У голові весь час крутилося ім’я старої мольфарки — Ліна.

Ранок потішив яскравим сонцем, витягаючи сплячого Ніка зі сну. Він нарешті відкрив очі і одразу прикрив їх від сонячних променів. Настрій був гарним, він добре виспався і, що дивно, зовсім не пам’ятав свого сну. Навіть не зміг пригадати, а чи снилося йому хоч що-небудь. Всі останні роки він бачив яскраві різноманітні сновидіння. Сни-пригоди. Якби Нік не був таким ледачим і записав хоч частину з них, уже давно міг би й на книжку назбирати. А тут ніч без сновидінь! Зате виспався. Швидко вмившись і привівши себе до ладу, так і не поснідавши, поїхав на роботу. Він любив свою роботу. Вона давала можливість копирсатися в загадках, знайомитися із цікавими людьми та, найголовніше, лінуватися. Матеріалу було багато, і можна було занадто не напружуватися зі статтями. Та й зараз особливої потреби їхати в редакцію не було, але він звик. На роботі йому було цікавіше займатися лінощами.

Він дістався до свого робочого місця, але працювати все одно не хотілося. Нік ще півгодини чистив свої електронні поштовики, читав новини в інеті, зазирнув одним оком на пару сайтів знайомств, але натхнення так і не з’явилося. Він взявся читати пошту, яку принесли зранку. Листів було не дуже багато. Парочка від його підопічних. З десяток від неадекватних, які вважали себе могутніми магами і екстрасенсами й категорично вимагали, щоб він взяв у них інтерв’ю. П’ять від вдячних читачів і, мабуть, усе. Журналіст зазирнув у свій щоденник, щоб подивитися, коли у нього найближчі терміни здачі матеріалів. Виявилося, що як мінімум на тиждень вперед він закрив щоденні випуски і на два тижні — щотижневі. Можна було продовжувати нічого не робити. Але було нудно. Ігри не гралися, музика не слухалася, а дивитися зранку фільми не хотілося. Нік вирішив розпланувати, що писатиме в наступних номерах. Коротких матеріалів для щоденних випусків в чернетках виявилося ще на тиждень. Тому їх можна поки не доробляти, а подумати, що написати у великий щотижневий номер. Він почав перебирати в картотеці фотографії своїх знайомих екстрасенсів. Дуже часто, коли нічого путнього не лізло в голову, виручали інтерв’ю з ними. Гортаючи фотографії, він зупинився на фото цілительки Галини, інтерв’ю з якою вчора бачив по телевізору. І тут якась колюча думка почала бігати в голові і наполегливо проситися назовні. Так, вона вчора згадувала свою вчительку. Як її там звали? Мольфарка Лена, Луна, а ні — Ліна. Точно — мольфарка Ліна! Дивно — Нік ніколи раніше не чув цього імені, хоча багато спілкувався з карпатськими цілителями і магами. «А що, якби знайти її і поговорити? Цікавий матеріал може вийти», — подумав він. На зворотному боці фото Галини знайшов її телефон. Зручно, коли весь час забуваєш, але вчасно записуєш контакти.

Витративши півгодини на лестощі та похвали, а потім на погрози про суспільне забуття, Нік все-таки випитав у Галини адресу мольфарки. «Ну ось, пів справи зроблено!» — подумав він. Залишилося «вибити» у шефа відрядження і можна на пару днів піти у відпустку з відпочинком у Карпатах.

На диво, керівництво було в гарному настрої і швидко підписали всі документи на відрядження, здивувавшись тільки його терміном. Шеф явно здогадався, що журналіст вирішив собі за рахунок редакції влаштувати невеличку відпустку, але сильно спер ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→