Читать онлайн «Меч ? хрест»

Розділ перший,

у якому з’являється чорний ворон

Ясного липневого дня, незадовго до Івана Купала, Андріївським узвозом, що в’ється змією на Поділ, ішла екскурсія іноземних туристів.

Її очолювала красуня-екскурсовод – пані апетитна, як кошик гарячих пиріжків, незрозумілого і не важливо якого віку. Адже – ви погодитеся зі мною, чи не так? – яка різниця, скільки жінці років, якщо п’ятнадцять чоловіків невідривно дивляться на її груди, насилу відволікаючись на інші, історичні, цінності.

Інші радо закивали.

Ніскільки не збентежена такою пильною увагою до двох національних раритетів, що вмостилися в її декольте, красуня натхненно віщала, з тією легкістю й невимушеністю, з якою жінки говорять зазвичай про предмети любовні, модні та світські:

– Подивіться ліворуч. Перед вами серце Києва – Старокиївська гора. Саме тут брати Кий, Щек і Хорив заснували місто, назване на честь старшого брата, – Київ, – столицю Давньої Русі і Матір городів руських!

І голос її прозвучав так захоплено і хвалькувато, – ніби йшлося не про давніх князів, а про пропозицію руки та серця, отриману нею від президента країни не пізніше як учора ввечері.

На небі світили сонце і прозорий місяць, таке траплялося в Києві так часто, що нікого особливо не дивувало. Зненацька, немов хтось згори труснув чорнильним пером, на небозвід капнув чорний ворон, усівся на сліпуче сонячний хрест Андріївської церкви й видав протяжне та гучне: «Ка-а-а-а-а-а!». Красуня, що вже встигла наплести туристам про загублену голову Володимира Великого, вкрадену з його могили на Старокиївській Петром Могилою, мигцем спохмурніла, але бадьоро вела далі:

– Подивіться праворуч: ви бачите перлину українського бароко – Андріївську церкву архітектора Бартоломео Растреллі. Церкву було побудовано на горі, де, згідно з Нестором-літописцем, апостол Андрій Первозванний у 40-х роках нашої ери підніс свій хрест як знамення майбутнього навертання слов’ян до християнства. Поряд із церквою, в будинку № 10 жив художник Михайло Врубель. Тут він написав перший варіант своєї знаменитої картини «Демон», – красуня навіщось підморгнула.

Перекладач безбарвно переклав французькою сказане.

Один із екскурсантів занервувався: чи правильно той перекладає? Судячи з тону красуні, можна було подумати, що вона тільки-но розповіла їм пікантний політичний анекдот.

Ворон закричав утретє, підхопився з церкви й полетів на захід. Красуня задумливо осіклася, проводжаючи його стривоженим поглядом. І нараз із неймовірною для жінки майстерністю хутко зацокала на тонких шпильках по кривих булижниках Андріївського. Вулиця різко крутнула ліворуч, потім праворуч.

– Дивімося ліворуч, – зацокотіла екскурсовод, неначе намагалася виплюнути якнайшвидше несподівано набридлу їй інформацію, що охолола і втратила смак, – це гора Хорива – Хоривиця, або Замкова гора. Багато хто вважає її однією з Лисих Гір Києва. Інші з ними сперечаються. Дивімося праворуч. Навпроти Лисої Гори стоїть будинок № 13 – під ним із 1906 по 1913 рік жив письменник Михайло Булгаков, який увічнив Андріївський узвіз під псевдонімом Олексіївський у своєму романі «Біла гвардія». Трохи далі можна побачити гору третього брата – Щекавицю, відому також як Олегівка. На ній поховано князя Олега, смерть якого була оспівана поетом Олександром Сергійовичем Пушкіним у «Пісні про віщого Олега». Як ви могли помітити, Київ складається з легенд, як панно з мозаїки, – літературно красиво закінчила вона і, зупинившись біля будинку, позначеного украй дивною табличкою «Центръ Старокiевскаго колдовства на Подол…», усміхнулася цукрово-солодкими зубами: – На цьому наша екскурсія завершується. Є запитання?