Читать онлайн «Зимові дерева»

Автор Василь Стус

Василь Стус

Зимові дерева

Перший розділ

* * * Куріють вигаслі багаття,собаки виють до зірок,а в річці місяць, мов латаття,доріс до повні і розмок. І в ртутній спеці фіолетувін невимовне довго чез,лишившись тільки для прикмети,як цятка сяєва небес. Самотність аркою провисланад райські кущі в пригри снів. Шукай по них щасливі числа,так, як раніше ти умів:той день, як від земної твердінайперше сонце відійшло,і той, що мітить знаком смертіще нерозгадане число. А ти іще посередині,ще посередині твоє. Отож, радій вечірній днині,допоки в ребра серце б’є.

IX.  1967

* * * Сиве небо обрієм пролилося. Лиловіє Труханів острів. І Дніпро у моїх очах,катери і автомобілі. І не розхлюпати себе,і не витримати,за тамбережні гонисерця не виплескати. Гримить радіо. Надсадне тріщать сороки. Натужно здіймається автобус угору. А ти відкритий – для всіх чотирьох вітрів,відкритий, як шлюз,з котрогоне витікає вода. Жалами витягнулись трамваїв гальма. Човен моторний, задерши ніс,полишає чорну розбіглу тінь. Баржа – під жовто-зеленими вогнями,за баржею – жовтувата вода. Вижовкни, світе мій,споловій мою душу, ранній,хай запізно омолодитись,та зарано ще – старіти. Вижовкни, світе мій,від води і від берега вижовкни,споловілим піском упадина захмелену душу,поки я, мов баржа, обважнений,як шлюз з невитіклою водою,поки пізні плавці на воді —застряглими спогадами у горлі. Бронзові, як жарини,з давнини, з теміні упокореноївихопляться ліхтарі,як півні з прохолоди. Ліхтарі – то про тишу вистояну,ліхтарі – то про спогад вистражданий,ліхтарі – то трішечки теплоти,а більше туги. А тобі ж хіба до тужінь?Ти даремно не увіруєш в доброчесність,у власну не увіруєш глупоту,в те, що всі твої совісті і гризотивигадані, як злодії ночі. Вони обкрадають тебе,вигадані з тобою живуть(ждуть, принишклі,поки засвітяться ліхтарі),потім накочуютьсяі п'ють з тебе душу:присмоктами хвиль,присмоктами недолюбленого,присмоктами незбагненного,присмоктами недопитих спогадів. А ти не бережешся, ні?А ти – не бережешся?Думаєш – вистачить на віки?На рік бодай – вистачить?Не муч мене. О не муч,річко спогадів,забуття мого,річко тиші. Сиве небо, пролите обрієм,витишений Труханів острів,тамбережні колючі присмерки —то все не кожної ж митізападає, виповнюючитебе наче шлюз, із котрогоніколи не витікає вода.

IX. 1964

* * * О що то – єдність душ? О що то – щирість?Довіра? Приязнь? Що то є любов?То рівновага звички. Скам'янілездивовання, подовжене в віки. … і тільки те? а вглибленння чуття?а самороздаровування – замістьсамозбереження? а крик добра —ці щедрі іскри самопрозрівання?хіба ж це тільки проблиски німідуховностей, посивілих з печалі?аж ні? кажи – аж ні? Кажи – занадтоми передовіряємо себетому, чому наймення ще немає,але яке вже суть значить своюна помежів'ї шалу? але ж правда?Подумалося – спокій задубів,замерз – і, як чавун, ані прогнеться,(твердиня віри, мовити б). А ми —кладем свої немудрі головонькиі тішимося. Неба добротане поминає нас. Не поминає. А скажеш – син і вірю: син! А смерк —біля воріт, з-за рогу ледь прогляне —і голову до узголів'я гну,і гнусь душею, поглядом, губамитуди, де, ніби глечик молока,синок колишеться в своїй колисці,скидаючись вві сні…Що од століть —то пам'яті спрагнілий язичок:увічненим піти. Щоб залишитисебе для проб. Для ролі, за життяне виконаної. Задля бажань —ще не згармонійовані чуттяпомножити на завтра і позавтра,аби хай не собою, то нащадкомексперименти вивершити літ(пізнання меж, які нас віддалялиод себе). О наломи гіркоти,що трудять груди! Ти – недолюдина,хтось вигадав лиш час – задля покут,щоб скверну німоти зітерши з уст,лиш причаститися первоглагола,котрий не може вгамувати спрагипоздовжньої, як прямовисний лет,котрий вже не жалить, а тільки вабить,а тільки врочить – втраченим початком,сподіваним кінцем. Ти варіант. Невчасний гість. З запізненням зустрівтебе твій вік. А ти прийшов зарання,і, доростаючи, лиш серцем покривив. І чим ти став? І чим ти можеш стати?…хіба ти не один? не сам один?не сам як перст? як вишнє нарікання?протистояння – завжди заважке. В нім спарено зненависть і кохання. О що то – єдність душ? Нестерпний простір,заломлений, мов горло, у віки. Але – ти не жахайся. Спи спокійно. Синок крізь сон скидається. 1 спи спокійно. Чистота твого чолатака потрібна в пів на третю ранку.