Книги вам точно понравятся
Книгогид это:
  • Доступ к тысячам книг
  • Персональные рекомендации
  • Рецензии пользователей
  • Авторские полки
больше не показывать
Василь Стус «Зимові дерева»

Читать онлайн «Зимові дерева»

Автор Василь Стус

<p>Василь Стус</p> <p>Зимові дерева</p> <p>Перший розділ</p> * * *Куріють вигаслі багаття,собаки виють до зірок,а в річці місяць, мов латаття,доріс до повні і розмок.І в ртутній спеці фіолетувін невимовне довго чез,лишившись тільки для прикмети,як цятка сяєва небес.Самотність аркою провисланад райські кущі в пригри снів.Шукай по них щасливі числа,так, як раніше ти умів:той день, як від земної твердінайперше сонце відійшло,і той, що мітить знаком смертіще нерозгадане число.А ти іще посередині,ще посередині твоє.Отож, радій вечірній днині,допоки в ребра серце б’є.

IX. 1967

* * *Сиве небо обрієм пролилося.Лиловіє Труханів острів.І Дніпро у моїх очах,катери і автомобілі.І не розхлюпати себе,і не витримати,за тамбережні гонисерця не виплескати.Гримить радіо. Надсадне тріщать сороки.Натужно здіймається автобус угору.А ти відкритий – для всіх чотирьох вітрів,відкритий, як шлюз,з котрогоне витікає вода.Жалами витягнулись трамваїв гальма.Човен моторний, задерши ніс,полишає чорну розбіглу тінь.Баржа – під жовто-зеленими вогнями,за баржею – жовтувата вода.Вижовкни, світе мій,споловій мою душу, ранній,хай запізно омолодитись,та зарано ще – старіти.Вижовкни, світе мій,від води і від берега вижовкни,споловілим піском упадина захмелену душу,поки я, мов баржа, обважнений,як шлюз з невитіклою водою,поки пізні плавці на воді —застряглими спогадами у горлі.Бронзові, як жарини,з давнини, з теміні упокореноївихопляться ліхтарі,як півні з прохолоди.Ліхтарі – то про тишу вистояну,ліхтарі – то про спогад вистражданий,ліхтарі – то трішечки теплоти,а більше туги.А тобі ж хіба до тужінь?Ти даремно не увіруєш в доброчесність,у власну не увіруєш глупоту,в те, що всі твої совісті і гризотивигадані, як злодії ночі.Вони обкрадають тебе,вигадані з тобою живуть(ждуть, принишклі,поки засвітяться ліхтарі),потім накочуютьсяі п'ють з тебе душу:присмоктами хвиль,присмоктами недолюбленого,присмоктами незбагненного,присмоктами недопитих спогадів.А ти не бережешся, ні?А ти – не бережешся?Думаєш – вистачить на віки?На рік бодай – вистачить?Не муч мене.О не муч,річко спогадів,забуття мого,річко тиші.Сиве небо, пролите обрієм,витишений Труханів острів,тамбережні колючі присмерки —то все не кожної ж митізападає, виповнюючитебе наче шлюз, із котрогоніколи не витікає вода.

IX. 1964

* * *О що то – єдність душ? О що то – щирість?Довіра? Приязнь? Що то є любов?То рівновага звички. Скам'янілездивовання, подовжене в віки.… і тільки те? а вглибленння чуття?а самороздаровування – замістьсамозбереження? а крик добра —ці щедрі іскри самопрозрівання?хіба ж це тільки проблиски німідуховностей, посивілих з печалі?аж ні? кажи – аж ні? Кажи – занадтоми передовіряємо себетому, чому наймення ще немає,але яке вже суть значить своюна помежів'ї шалу? але ж правда?Подумалося – спокій задубів,замерз – і, як чавун, ані прогнеться,(твердиня віри, мовити б). А ми —кладем свої немудрі головонькиі тішимося. Неба добротане поминає нас. Не поминає.А скажеш – син і вірю: син! А смерк —біля воріт, з-за рогу ледь прогляне —і голову до узголів'я гну,і гнусь душею, поглядом, губамитуди, де, ніби глечик молока,синок колишеться в своїй колисці,скидаючись вві сні…Що од століть —то пам'яті спрагнілий язичок:увічненим піти.
. Щоб залишити
себе для проб. Для ролі, за життяне виконаної. Задля бажань —ще не згармонійовані чуттяпомножити на завтра і позавтра,аби хай не собою, то нащадкомексперименти вивершити літ(пізнання меж, які нас віддалялиод себе).О наломи гіркоти,що трудять груди! Ти – недолюдина,хтось вигадав лиш час – задля покут,щоб скверну німоти зітерши з уст,лиш причаститися первоглагола,котрий не може вгамувати спрагипоздовжньої, як прямовисний лет,котрий вже не жалить, а тільки вабить,а тільки врочить – втраченим початком,сподіваним кінцем.Ти варіант.Невчасний гість. З запізненням зустрівтебе твій вік. А ти прийшов зарання,і, доростаючи, лиш серцем покривив.І чим ти став? І чим ти можеш стати?…хіба ти не один? не сам один?не сам як перст? як вишнє нарікання?протистояння – завжди заважке.В нім спарено зненависть і кохання.О що то – єдність душ? Нестерпний простір,заломлений, мов горло, у віки.Але – ти не жахайся.Спи спокійно.Синок крізь сон скидається.1 спи спокійно ...
Все готово!
Мы собрали для вас персональную книжную подборку на основе ваших предпочтений.
Рекомендации
Вход на сайт
Читайте, ставьте оценки и делитесь с друзьями