Мости округу Медісон

Роберт Джеймс Воллер

Мости округу Медісон

Світова преса і письменники про роман

Яскраво романтичний… Воллер вражає як оповідач.

Washington Post

Лірична… чуттєва й емоційна… історія вічного кохання.

San Francisco Chronicle

Історія, що випромінює сяйво… «Мости…» доводять, що у щасливих обставинах при свічках можуть творитися дивовижні речі.

Miami Herald

Виразна, емоційна історія, що проймає до самого серця… Я не могла відірватися.

Барбара Тейлор Бредфорд

Знаменито переказана історія кохання, сильна і незабутня у своїй простоті.

Denver Rocky Mountain News

З глибин самого серця: нехитра історія кохання Роберта Джеймса Воллера зворушує, не залишаючи читачів байдужими.

People

Здається, ця книжка може розтопити серце кожного, крім найнепохитніших циніків… Пікантна історія, до того ж напрочуд зворушлива, бо відбувається на тлі гострих реалій.

Entertainment Weekly

«Мости округу Медісон» наскрізь пронизані надією… Книжка розповідає нам про ті речі, які ми вже відчуваємо глибиною наших сердець!

Los Angeles Daily News

Цей роман захоплює з першої миті… Чарівна книжка, яка надовго западає в пам’ять… Незабутня історія.

Cleveland Plain Dealer

Захопливо й чудово… Читайте цю книжку серцем!

Мері Гіґґінз Кларк

Якщо ви вірите в долю… якщо ви романтик… то знайдете в цій історії кохання справжню оазу радості.

Kansas City Star

Сильно… правдоподібно… Історія героїв не менш зворушлива, ніж оповідь про Трістана та Ізольду чи Ерота й Психею, — і значно вірогідніша.

Columbus Dispatch

Час від часу з’являється чарівна оповідь, вишуканий діамант серед книжок, художній твір, який сповна винагороджує за ті всі пересічні книжки, що їх ми зазвичай читаємо. «Мости округу Медісон» — саме така історія.

Indianapolis News

Чиста, як сльоза.

Orlando Sentinel

Пристрасно й чуттєво… написано дуже впевнено… з винятковою відвертою ніжністю.

Milwaukee Journal

У романі так багато проникливості й тихої чуттєвості, що ми неначе прозріваємо, усвідомлюючи: усе, що переповів нам автор, чиє розуміння, здається, сягнуло якоїсь безмежної всесвітньої істини, і є кохання.

Sunday Oregonian

Досконала історія кохання, у якій є самопожертва, болісний вибір і мовчання про найголовніше.

Seattle Times

У старому стилі… пікантно еротично… нагадує читачам про найпрекрасніший вияв людського життя.

San Jose Mercury News

Більше ніж любовний роман… Він несе в собі силу, мудрість і довіру — і все з неймовірною душевною теплотою.

San Antonio Express-News

Пристрасно… Книжка, яку ви гортатимете знов і знов, щоб відчути поетичний присмак Воллерової прози.

Milwaukee Sentinel

Історія кохання, яка зачепить, заворожить вас. Ця рідкісна промениста книжка — досягнення, що ставить Роберта Воллера нарівні з провідними сучасними авторами художньої літератури. Прочитайте її, будь ласка. Це не наказ, а прохання автора цього огляду.

Tulsa World

«Мости…» — це справжнє диво… Любовний танець Роберта і Франчески описаний витончено, розумно, до болю солодко й повільно — до безнастанного трепету в животі… Крім того, ця казка просто чудова.

Wichita Eagle

Це маленька книжкова перлина — одна з тих, які можна легко й швидко прочитати вільного підвечір’я на терасі. Але не робіть так. Смакуйте кожну сторінку, наче гарне вино, бо автор створив старомодну історію кохання, яка неодмінно полонить ваш розум і серце.

Toledo Blade

Емоційно, зворушливо й досить переконливо… Висвітлює романтичні почуття і сповнену плавкої грації сексуальну пристрасть… чудовий літературний твір.

Des Moines Sunday Register

Відверта, старомодна історія кохання з розпалом почуттів і взаємним виснаженням. [Воллер] зачарував мене від початку й до кінця книжки.

Рейнолдс Прайс

Пілігримам присвячується

Початок

Є на світі пісні, які народжуються самі собою з синьооких трав, з куряви тисячі сільських доріг. І ця — одна з них.

Якось восени тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятого року, пізно ввечері, я сидів за робочим столом, не зводячи очей з курсора, що блимав переді мною на екрані комп’ютера. Раптом задзвонив телефон.

На другому кінці дроту був колишній мешканець Айови на ім’я Майкл Джонсон, який на той час проживав у Флориді. Друг з рідного штату надіслав йому одну з моїх книжок. Майкл Джонсон прочитав її, і його сестра Керолін прочитала її, і в них є історія, яка, на думку обох, могла б мене зацікавити. З обачності він не схотів удаватися в подробиці, сказавши лише, що вони з сестрою воліють приїхати до Айови, щоб обговорити все зі мною.

Попри моє скептичне ставлення до таких пропозицій, твердий намір незнайомців докласти значних зусиль заінтригував мене. Тож я погодився зустрітися з ними наступного тижня в Де-Мойні.

І от ми знайомимося в готелі «Голідей» біля аеропорту. Ніяковість потроху вщухає. Вони двоє сидять навпроти мене. Надворі вечоріє, падає легкий сніг.

Вони беруть з мене слово: якщо я не писатиму про це, то ніколи й нікому не переповім ні історії, що сталася тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року в окрузі Медісон, у штаті Айова, ні інших пов’язаних з нею подій, які відбулися протягом наступних двадцяти чотирьох років. Що ж, у цьому є певна рація. Зрештою, це їхня історія, не моя.

Отож я слухаю. Слухаю уважно і ставлю нелегкі запитання. А вони говорять, говорять, говорять… Часом Керолін відверто плаче, а Майкл бореться зі сльозами. Вони показують мені документи, журнальні вирізки, а також щоденники їхньої матері — Франчески.

Покоївка заходить і виходить. А ми все замовляємо каву. Поки вони оповідають, я починаю уявляти образи. Спочатку ти маєш побачити образи, слова прийдуть значно пізніше. І от, нарешті, я чую ті слова, бачу їх на папері. І десь попівночі погоджуюся написати книжку — чи принаймні спробувати її написати.

Рішення оприлюднити інформацію далося їм нелегко. Адже делікатні обставини цієї історії стосуються їхньої матері і значною мірою батька. Майкл і Керолін усвідомлювали, що розголос може спричинити ниці плітки й образливу зловтіху з пам’яті про Річарда та Франческу Джонсонів.

І все ж вони вдвох постановили, що в світі, де, здається, особиста відданість у всіх її проявах розлітається на друзки, а любов обернулася на питання особистої зручності, цю дивовижну історію варто розказати. Я вважав тоді, що вони мають цілковиту рацію, а тепер ще більше впевнений у цьому.

Під час роботи над книжкою я ще тричі просив Майкла й Керолін про зустріч. І щоразу без жодної скарги вони їхали до Айови, бо прагнули, щоб історія була викладена якнайточніше. Іноді ми просто розмовляли, іноді сідали в машину й неквапно їздили дорогами округу Медісон, оглядаючи місця, що відіграли важливу роль у цій історії.

Але в основі моєї оповіді лежать не лише факти, почуті від Майкла й Керолін, а й матеріали щоденників Франчески Джонсон, результати дослідження, проведеного на північному заході Сполучених Штатів, особливо в Сієтлі та Беллінгемі, у штаті Вашингтон, спостереження, зроблені в окрузі Медісон, у штаті Айова, інформація, взята з фотонарисів Роберта Кінкейда, відомості від редакторів журналів, подробиці, з’ясовані в постачальників плівки та інших фототоварів, а також нескінченні спогади кількох чудових літніх людей з окружного притулку в Барнесвіллі, у штаті Огайо, які пам’ятали Кінкейда ще юнаком.

Однак, попри всі мої дослідницькі зусилля, в цій історії є ще чимало прогалин. Подекуди я вдався до власної уяви, але тільки там, де був упевнений, що мої висновки спираються на правильне розуміння особистостей Франчески Джонсон і Роберта Кінкейда, які стали мені дуже близькими. Ретельна, копітка праця, гадаю, дала мені змогу впритиск підійти до подій, що відбулися насправді.

Годі, мабуть, достеменно відтворити подробиці подорожі Кінкейда північними штатами. Ми знаємо про неї з численних фотографій, опублікованих згодом у журналах, з коротких згадок у щоденниках Франчески Джонсон, а також із нотаток самого Кінкейда, які він залишав журнальному видавцеві. Уважаю, що, використавши ці джерела за путівник, я зміг досить точно змалювати обставини, які привели його від Беллінгема до округу Медісон у серпні тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року. Наприкінці своїх мандрів, їдучи до округу Медісон, я й сам, здається, відчув себе Робертом Кінкейдом.

І все ж найбільшим викликом у моєму дослідженні й написанні цієї книжки стала спроба осягнути єство Кінкейда. Він був дуже неоднозначною особою. Часом Роберт видавався цілком звичайним. Інколи — якимсь безплотним, майже примарним. У своїй справі він був неперевершений професіонал. І все ж він мав себе за чоловічу істоту особливої породи, що їй немає місця у світі з таким надміром організованості. Якось він сказав, що чує всередині себе безжальне виття часу, а Франческа Джонсон описала ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→