Читать онлайн «Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського»

Франческо Петрарка

Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

(Сповідь)

Передмова

Таємниця його недуги

Франческо Петрарка помер у ніч з 18 на 19 липня 1374 року – за день до свого 70-літнього ювілею, з пером у руці, над рукописом книжки про Цезаря до циклу «Життя славетних мужів». Помер у власному будинку, в Аркві під Падуєю, де жив в оточенні рідних – дочки, зятя й онуки. Помер у незгасному розквіті слави: коли, за два роки до того, в час однієї з тодішніх місцевих воєн, він повертався додому річкою По, ворожі армії припиняли бойові дії і пропускали кортеж поета з маршальськими почестями. Помер… За життя він часто думав про смерть, писав про смерть… а слави у віках зажив як ніким і ніколи не перевершений поет кохання.

На початку третього тисячоліття, точніше, у 2004 році, на який припало сімсотріччя від народження Франческо Петрарки, вирішено було вшанувати пам’ять славетного поета гідно доби високих технологій, а саме – відтворити його матеріальний образ, застосувавши найновітніші наукові методи. Надто що останки основоположника гуманізму майже всі сімсот років дбайливо зберігались у мармуровій гробниці в центрі містечка Арква, здавна перейменованого на Арква-Петрарка. Прах переносився тільки у 1943-му, через бомбардування, у венеційський Палац дожів, а 1946 року реліквію повернули на місце вічного спочинку.

Згадка про цю безперечно прикру історію не була б тут доречною, якби не відбувалося щось подібне також з уявленням про Франческо Петрарку як літературну та історичну особистість. Він рано зажив слави, життя його відоме в усіх подробицях, надзвичайно багата літературна, епістолярна і наукова його спадщина збереглася, але і факти його життя, і творчість, і роль в історії культури сприймались і сприймаються по-різному; нерідко судження є діаметрально протилежними, що робить образ «отця гуманізму» доволі суперечливим. Наочним залишається тільки велетенський масштаб цієї постаті, добре помітної навіть з відстані понад семиста років.

Один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, що не довчився в університеті і так і не навчився читати грецькою; славетний латиніст, латинськими творами якого найближчі нащадки скоро перестали цікавитись; прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами і монархами. Спробуймо визначитись бодай з основними рисами цієї загадкової особистості.