Сильное имя Надежда!

Н. В. Савченко

СИЛЬНОЕ ИМЯ НАДЕЖДА!

(отрывок)

Я роскажу тобi, як другу…

Та не знаю, чи встигну розказать.

Я напишу тобi, як другу…

Може, ти це встигнеш прочитать.

Уважаемые читатели, простите, что не высоким Стилем написана книжка, но «из песни слов не выкинешь»… Писала простым, разговорным языком.

Надежда Савченко

Зміст

Війна — 17

Полон — 29

Викрадення — 53

В’язниця — 75

Голоду в’язниці та поза нею — 125

Сильне ім’я Надія — 167

Довга дорога до неба… Армія. Початок — 183

Школа ВДВ. Слава ВДВ! — 201

Ірак — 211

Списаний льотчик… «недольотчик». Харківський університет повітряних сил — 253

«Не знаючи броду, не лізь у воду». Гниле болото Броди — 267

Майдан — 279

Крим. АТО — початок — 293

Рикошет — 307

Листи до українців із російської в’язниці — 315

Живі листи до сестри із в’язниці — 322

Листц на передову — 324

Предмова

І одна в полі воїн…

Шановні читачі, ця книга — різна… Іноді вражаюча, іноді — шокуюча. Читаючи її, хочеться і плакати, і сміятися. Однак головна її прикмета — вона до щему, до болю в скронях ЧЕСНА! Як і сама Надія — така ж відкрита, мужня та незламна. І ви отримаєте змогу побачити очима автора книги — воїна, льотчиці, народного депутата та Героя України Надії Савченко — і відвертості про «систему», і щирості про бардак у військовому господарстві, побачите й гострі слівця, які є проявом емоцій щирої людини, і розвіювання міфів про наші миротворчі місії.

Але жодна людина, яка триматиме цю книгу, не зможе закинути авторові обвинувачення у нечесності або спробі хоча б якось прикрасити дійсність.

Усі слова Надії — ніби оголений нерв, як перевірка на мужність і готовність дивитися правді у вічі для всього нашого суспільства. І нехай вона місцями буде відверто шокуючою і навіть болючою. Читайте, ковтаючи сльози (як це робила я!) і усвідомлюючи правду… Адже саме так, через усвідомлення правди суспільством і відбувається катарсис, очищення… Хтось скаже: «А як же брутальність?» Та це ж війна, панове! А туди в білих рукавичках не ходять. Справжні воїни не вирізняються ні манерністю, ні вживанням поетичної лексики… Однак ми маємо надію на краще майбутнє лише завдяки таким воїнам світла та захисникам здобутків Революції Гідності, як Надія.

Я мала щастя прочитати цю книгу однією з перших, після Віри — Надіної сестри та ще декількох осіб, що її набирали з рукопису. Вона видана мовою оригіналу та у близькому кожному розмовному стилі, без будь-яких філологічно-стилістичних «прикрас». Ми, редактори, не вносили змін до тексту, зберігаючи авторську манеру викладення думок, адже своїми втручаннями мали ризик позбавити ці написані у російській в’язниці рядки головного — відчуття реальності пережитого. Та і Надія на цьому наполягала, — хіба хтось може перед нею встояти? А тепер її будете читати й ви.

Читайте її, мужні чоловіки, ті, хто зі зброєю у руках боронять Вітчизну. Ви знайдете там ще більше мужності та відваги…

Читайте її, тендітні дівчата, розумниці, мамині доні, котрі волонтерськими добрими справами щоденно роблять щось для своєї країни — ви знайдете там підтримку і розуміння…

Читайте її, мами й татусі, бо вона написана і Вашою дочкою, дочкою нашого народу… Вона зараз там — так само на передовій, перед очима всієї світової спільноти, «ОДНА в полі воїн», як тільки може, стоїть за всіх нас, чим може, боронить і захищає… Така тендітна, така беззахисна, але наскільки ж незламна та мужня! Ви знайдете в ній найкращий приклад дочірньої любові, поваги до сім’ї та величезну тугу за Батьківщиною…

Читай її, патріотично і навіть не дуже патріотично налаштована молодь! Перші — для того, щоб знайти підтримку та приклад власному почуттю любові до Батьківщини, а інші — ну, можливо, аби зрозуміти, як і за що її можна і треба любити.

Читайте її, вороги. Адже у цивілізованому світі навіть ворогу, але гідному противнику можна виказати шану і повагу за мужність, щирість, чесніть і відданість своїм принципам.

Читайте її, читайте і перечитуйте, передавайте один одному! Читайте її, корумповані чиновники, недолугі керівники, безталанне командування… Там є чому повчитися! Та начувайтеся, бо Надія повернеться. Вона обіцяла навести лад, і чомусь я їй вірю!

У передмові до цієї книги не місце «штампам» та показушним словам. Тому вибачте, що не можу втриматись від одного з них. Бо нашому суспільству протягом багатьох років, ще з часів дисидентства хронічно не вистачало своєї власної Жанни д’Арк — людини, що може стати прикладом самопожертви заради любові до Батьківщини та власного народу, остаточно пробудить цей гордий, незламний народ до звершень і позитивних перетворень, розпочатих Революцією. Однак я не боюся звинувачень у банальності порівняння, тому що мій приклад має право на існування лише в плані подібності характерів жінок, що спромоглися стати лідерами нації, а не жертовності їх постатей, бо в нашої Надії інше життєве кредо — слова героїв-панфіловців: «Сегодня за Родину умирать еще рановато, сегодня за Родину пожить надо!»

А ще обов’язково хочу висловити найщиріші слова подяки від майбутніх читачів сестрі Надії — Вірі. Саме завдяки її невтомній енергії, щирій сестринській любові та такому ж, як і в Наді, патріотизму і виходить ця книга. До того ж, саме у такому вигляді, якою ви її бачите. Віра — як називає її сама Надя — «співавтор», автор малюнків, художник-оформлювач видання та головний цензор нашої видавничої роботи.

Хочеться також щиро подякувати російським адвокатам Надії — вони профі і мужні люди. Дякуємо вам, Ілля Новіков, Марк Фейгін та Микола Полозов! Дякуємо від всієї України!

У Росії сьогодні популярное книга російського автора Олександра Ніконова «Управление выбором. Искусство стрижки народных масс», де є й такі слова: «Мелкие люди очень любят в роли палачей попирать чужие лица своими сапогами…». Власне, чудова характеристика найвищого керівництва сучасної Росії та пояснення того, що відбувається у російських судах у справі Надії Савченко, чи не так?

А тепер хотілося б подякувати ще й Діду Свириду — популярному блогерові у facebook, на блог якого підписані сотні тисяч українців, який і познайомив нас із Вірою. До речі, Свирид Опанасович пообіцяв щодня свої огляди в клубі «Рєпка» розпочинати з теми про Надію та продовжувати це робити аж до її визволення. Та, звичайно, колективу нашого видавництва «Юстініан»: Ірині Омельченко, Олені Осмоловській, Андрію Семяновичу, Артуру Акопяну та Наталії Григорян, дякуючи чиїй копіткій праці без вихідних ця книга потрапила до ваших рук, шановні читачі.

Ця книга має побачити світ не тільки в Україні. Реалії нашого життя, що спричинили Революцію Гідності, та чесне висвітлення подій очима делегата Парламентської асамблеї Ради Європи від всіх людей, що допомагають українцям волонтерською працею та підтримкою по всьому світу!

Але взагалі книга побачила світ у цій якості, яку ви бачите, та у найкоротшій термін після того, як була написана Надією, завдяки людям, яких ми теж хочемо назвати. Це — акціонери АТ «Банк «Фінанси та Кредит»»; Ірина Дроздова, голова правління ПАТ «Кременчукм’ясо», та Михайло Качур, директор ПАТ «Ужгородський Турбогаз».

Ця книга буде гідно представлена на XXII Міжнародному книжковому «Форумі видавців у Львові» за сприяння і підтримки української юридичної спільноти в особі Сергія Свириби та Оксани Ільченко та їх колег. Щиро дякуємо нашим друзям-патріотам! Широко представити книгу читачам, достойно презентувати її допомогла юридична фірма Азіегз. Дякуємо, панове, за щирість і підтримку!

Наостанок, я сподіваюсь, Надія не буде проти, якщо я процитую уривок її листа до мене, всього один абзац, в якому — вся вона: «Я не боюся чорних пересудів і жовтої преси. Люди вже стомилися від брехні і «прикрашання» правди. Вони вміють відрізняти щирість від лицемірства. Тому я писала про себе правду. І мені куди страшніше, якщо мене звинуватять у брехні, ніж те, що будуть ходити плітки… Але я маю в житті свої принципи, які іноді людей шокують, і ті їх не розділяють. Але я така, яка я є! І якби була іншою, то не змогла б зробити того, що зробила!»

Надіє, слідом за твоєю книгою чекаємо на Батьківщині й тебе — вільну!

Щиро ваша,

редактор Світлана Максимова

«Ілля, книги пишуть, коли хочеться померти, хтось з письменників казав. А мені поки ще не настільки фігово».

Впервые я услышал это от нее в августе 2014 в воронежском СИЗО. Рабочие отношения у нас выстроились не сразу. До нашей первой встречи 16 июля я почти ничего о ней не знал, даже не смотрел видео ее разговора с журналистами в плену, которое сделало ее знаменитой. Это было спустя месяц после того, как она попала в плен, и через неделю после того, как ей предъявили обвинения.

Надя потом вспоминала: «Заходят трое адвокатов, в костюмах, серьезные, видно, что дорогие. Я в жизни не нанимала адвоката. О чем я должна с вами говорить?» А мы со своей стороны ...

Быстрая навигация назад: Ctrl+←, вперед Ctrl+→