Читать онлайн «Пе-коптьор»

Михайло Коцюбинський

ПЕ КОПТЬОР

Йон уперше наглянув Ґашіцу на „джо- ку“. *) З ухами й серцем, повними ритмічних згуків

„молдуваняски“, загрітий танцями, від котрих ноги так розходили ся, що й хвилини не

могли встояти спокійно, а кожним мускулом відповідали тактови танця, з обличем, що

сяло від радости й поту, Йон віддїлив ся від купки парубків, підскочив до танцюючого кола, розір¬вав його, вхопив за руки двох дівчат... і неспо¬дівано стрів ся з очима, що зпід

тонких дівочих брів опекли його жаром молодости й півдня.

«Що за мара, — подумав Йон, перебира¬ючи ногами та скоса поглядаючи на дївчину:

—

я її перше не бачив, здаєть ся... »

Та ніколи було міркувати: музика гула, танець захоплював усю увагу.

Музики, трое чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола.

Скрипник - сухий миршавий парубчак в спо¬ловілих галанцях та молдуванській сорочці

на¬хилив аж до дека скрипки голову, вкриту за¬мість шапки копицею чорного волося і з

вира¬зом цїкавости та здивованя немов прислухав

ся до твх згуків, що викликав СМИЧКОМ' зі СВОГО струмевту. Його сусїд-клярнетист, шпакуватий вже циган, граючи куняв; заплющивши очи, він хитавсь взад і вперед своїм

важким, ситий толубом, одягненим у чорну ватовану піджачи¬ну. Часто, в хвилину

найсолодшої дрімоти му¬зики, клярнет виривав ся з рота і замовкав, але зловлений на

гарячому вчинку, починав ве¬рещати, як навіжений. Третій музика — сур¬мач — працював

найщирійше. Чи то від спеки, чи з великої напруги - він був увесь мокрий. Мокра, як хлюща

сорочка облипла його могутнє тїло, з чорного широкого виду стїкали струмо¬чки поту, а він

усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очи так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба. „Туру-туру... та... туру-туру... та... “ — греміла

сурма, як за часів єрихонської облоги і лиш інколи, в хвилину віддишки, вихоплюва¬лось

зпід гнїту її тонке телїкане скрипки, або різкий, верескливий голос клярнета...

я Туру-туру... та... ! Туру-туру... та... !“

З хмари куряви, що здіймавть ся зпід важких, окованих мусянжовими підківками чо¬біт —

виринав інколи рядок молодих облич, па¬рубочих й дівочих, впрілих, червоних, але

по¬важних. Держучись за руки і помахуючи ними догори та вниз мірно, плавко і без

перестанку, перебираючи ногами й тупцюючи ними щиро, мов добрі конї на гарманї, молодь, здавть ся, не танцюв, а робить якесь поважне діло, поволі й сумлїнно виконує

загадану роботу.

„Туру-туру... та... ! Туру-туру... та... !а — пронизує куряву домінуючий голос сурми, ко¬тить ся

по майдану, бвть ся о муровані стїни церковці, а далі* лине в простору до далеких сяючих

блакіттю гір, до сннїх лїсів, щ6 суцїль- ною лавою підпирають край-небо.

А кбло танцює. Тупають під такт „молду- ваняски“ ноги, здіймають ся і опускають ся

злучені руки, мають білі хусточки в руках дї- вочих... Загріті танцем обличя блищать від

краплистого поту, палкі погляди частїйше вири¬вають ся зпід опущених до долу повік, стріва¬ють ся між собою; руки несьвідомо міцнїйше стискають руки, груди важче

дихають... А ку¬рява, розбуркана десятками тупцюючих ніг, вирвавшись зпід мідяних