Уже світає, а ще імла…На небі зморшка лягла. — Яка зайшла ж мені печаль!Промінні заори воралися у хмари. Чую — фанфари!— Яка зайшла ж мені печаль…Ой не фанфари то, а сурми та гармати. Лежи, не прокидайся, моя мати!. . Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!(Замість сонетів і октав).
Осінь
На культурах усього світу майові губки поросли. Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селіступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть. Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-такзаслати смітник і посадовити культуру (тільки головупіддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить. А листя падало. І голова на в'язах не держалась. Тоді —вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики. Думали — перемежениться… А листя падало. І голова на в'язахне держалась. На культурах усього світу майові губки поросли.
Антистрофа
Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся". Так. Народ у толоку, а поети в борозну. Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше меншталановитий за месії.
Терор
Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала:убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки затіло на смітнику гризуться. Лежи, не прокидайся, моя мати!Велика ідея потребує жертв.
Але хіба то є жертва, коли звірзвіра їсть?— не прокидайся, мати…Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати зперерізаного горла? —Звір звіра їсть.
Антистрофа
Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли людиодне другому в вічі не дивляться?Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі,сірі,блакитні…
Лю
Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю. І раптом якось повно! Люлі-лю…Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить наО. — Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричализ прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру?Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі!Заголубій і на мою долю. Люлі-лю… І тільки пташка за вікнами:тріолями, тріолями!А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік зтобою! — заприсягала кохана. —Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії йдрами — врешті є консонанси. — Вставайте! — у місто вступила нова влада!Розплющую очі ("консонанси"). На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз.
Антистрофа
Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; —Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій,гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори —— Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні формидитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні?Дикун, наївшися сирого м'яса, довго стежив за ниминезрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну добудяка.
Найвища cила
— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері. Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. Анад усім містом велизечний рояль грав…І зрозумів я — настав Великдень.
Книгогид использует cookie-файлы для того, чтобы сделать вашу работу с сайтом ещё более комфортной. Если Вы продолжаете пользоваться нашим сайтом, вы соглашаетесь на применение файлов cookie.
