Читать онлайн «Суєта»
Автор Иван Карпенко-Карый
Карпенко-Карий І. К.
СУЄТА
Комедія в чотирьох діях (картини)
Дієві люде
Макар Барильченко, багатий козак-хлібороб.
Тетяна, його жінка
Карпо, хлібороб
Михайло, учитель ґімназії,
Петро, кандидат прав,
Іван, писарь у запасі,
Василина, скінчила ґімназію,
Явдоха, Карпова жінка - діти Макара Барильченка.
Аделаїда, Петрова жінка.
Наташа, Михайлова жінка.
Сорокотисячников, сліпий ґенерал, батько Наташі.
Демид Короленко, сільський учитель.
Терешко Сурма, багатий козак-хлібороб.
Матюша, син його, 12 літ.
Сергій Гупаленко, багатий козак-хлібороб.
Тарас Гупаленко, небіж його, унтер-офіцер.
Акіла Акілович, помошник класного наставника.
Тарабанов, повар,
Паша, кухарка,
Дарина, покоївка,
Офіціянт,
Ваня, послугач - у Михайла Барильченка.
ДІЯ I
Середина хати багатого козака. Диван турецький, два крісла, віденські стільці, дзеркало, столи, закриті гарними скатерками, біля дивана великий домашній килим, на помості під задньою стіною гарна кована скриня, під другою ліафа з книгами.
Явдоха й Тетяна.
Тетяна, розглядав, по хвилі. Гарно. Тут буде Михайло спати, а Петю ми покладем у себе. От і все... Кінчай же, моя голубко, приборку, та приходь у стару хату - поможеш варити обід, бо на Василину мала надія, нічого не тяме: ні спекти, ні зварить! І чому їх там учать у тих ґімназіях?... Не знаю, куди пішов старий; ти не бачила?
Явдоха. Вони з Карпом пішли подивитись на сінокос.
Тетяна. Якщо сюди зайдуть, то скажи, моя дитино, батькові, щоб він не бавився, - нехай їде на вокзал, бо вже скоро прийде поїзд.
Явдоха. Та де там, мамо, скоро! Ще рано! Поїзд приходе в другій годині.
Тетяна. Краще нехай він підожде на вокзалі, ніж мають діти його ждать. Я ж піду. (На порозі.
) Приходь же, моя голубко, мерщій. (Вертається. ) Борщ буде з курятиною, смажене порося, вареники, запечені у сметані, і кисіль... Як ти думаєш, може, ще що прибавити?Явдоха. Доволі, мамо; хіба Петро й Михайло з голодного краю?
Тетяна. Вони ж, мої соколи, вчені, пани: треба приняти їх гарно.
Явдоха. Хоч би вони були й ґенерали, так усе-одно ваші діти.
Тетяна. То-то бо й є, що ґенерали... Ми прості, а вони будуть ґенерали... Мати Божа, як радісно! Я ж піду. Зараз Пархім заколе порося... а яке, дочко, заколоти, чи чорне, чи біле?
Явдоха. Нехай біле, - легче патрать.
Тетяна. І справді. А двох курей на борщ доволі?
Явдоха. Доволі однії, мамо! Кури ситі, та ще салом гарно засмажимо, то й буде такий борщ, якого вони ніде не їли!
Тетяна. Ну, добре! (йде, вертається. ) Ще ж печериці є, спасибі Карпо достав. Чи ти не пам’ятаєш, як Михайло їх робив?
Явдоха. Мілко посікти і скілько печериць, стілько й цибулі насікти - змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть готові, тоді вбить три крашанки.
Тетяна. Так, так! Михайло чудово їх робить. (Іде. ) Приходь же! (Вийшла. )
Явдоха й Василина.
Явдоха, співаючи тихенько пісню, достає зо скрині і стелить на стінку турецького дивана гарний рушник і, пославши, відходить до середніх дверей, любується; входить тихо Василина і стає поруч із нею. Ай!
