Читать онлайн «Сонячні кларнети»

Автор Павло Тычина

Не Зевс, не Пан…

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух,В безсмертнім — всі планети. Я був — не Я. Лиш мрія, сон. Навколо — дзвонні згуки,І пітьми творчої хітон,І благовісні руки. Прокинувсь я — і я вже Ти:Над мною, підо мноюГорять світи, біжать світиМузичною рікою. І стежив я, і я веснів:Акордились планети. Навік я взнав, що Ти не Гнів, —Лиш Сонячні Кларнети.

1918

Закучерявилися хмари…

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить…О милий друже, — знов недуже —О любий брате, — розіп'яте —Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари…Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…З душі моєї — мов лілеї —Ростуть прекрасні — ясні, ясні —З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть. Женуть вітри, мов буйні тури!Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…Я хочу бути — як забути? —Я хочу знову — чорноброву? —Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!Одбивсь в озерах настрій сонця. І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…Сум серце тисне: — сонце! пісне! —В душі я ставлю — вас я славлю! —В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум. І сміх, і дзвони, й радість тепла.

1917

Гаї шумлять…

Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся — дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде — І здалекуДумки пряде — Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, мов ластівку.

Я йду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи. Співаючи — кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай — Над річкою. Ген неба край — Як золото. Мов золото — поколото, Горить-тремтить ріка, як музика.

1913

Арфами, арфами…

Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Думами, думами —наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий…Стану я, гляну я —скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая —чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай Там за нивами: Ой одкрий Колос вій! Сміх буде, плач буде Перламутровий…

1914

Десь надходила весна

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками — Й потонуло у душі…Наливалися жита. — Я сказав їй: золота! Гнівно брівоньки зламалися, Одвернулася. Пішла. Тільки довго оглядалася — Мовби кликала: іди!Почали тумани йти. — Я сказав; не любиш ти! Стала. Глянула. Промовила. От І осінь вже прийшла. Так любить? — кажи. Та швидше ж бо! — Блиснув сміх Їй, мов кинджал…Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай! Враз сердечним теплим сяєвом Щось їй бризнуло з очей… Сизокрилою голубкою На моїх вона вустах!