Читать онлайн «Бойова група "Байєрсдорф"»

Автор Роман Пономаренко

Передмова

Один із плакатів, що закликав галицьку молодь записуватися в добровольчу дивізію «Галичина»

На жаль, у сучасній Україні ми і досі спостерігаємо відверте спотворення історії дивізії «Галичина». Це нерідко робиться через дрібні кон'юнктурні міркування, через намагання відмежувати українську дивізію від інших формацій військ СС, створити міф про особливе існування дивізії як цілком окремого формування, підпорядкованого лише власним українським інтересам, або й зовсім замовчати її існування. Проте такий стан справ не сприяє відновленню історичної правди та є відверто неприпустимим, особливо тоді, коли одним з найважливіших завдань для української нації є відновлення власної правдивої історії та очищення її від поширених досі фальсифікацій, що впливають на громадську думку в самій Україні та на імідж України за кордоном.

Присяга добровольців дивізії військ СС «Галичина». Гайделяґер

Оскільки дивізія була добровольчим формуванням з іноземців, то до її вояків була застосована система «добровольчих» звань військ СС. Тут треба зазначити, що як такими членами організації СС дивізійники не були і не могли бути (до речі, навіть багато хто з німців — солдатів військ СС — формально не були членами організації СС як такої, що не заважало їм носити есесівську уніформу та військові звання). Тому до військових звань українців додавали приставку «Ваффен», а назву СС не вказували. Наприклад, німецький офіцер СС у дивізії в ранзі лейтенанта носив звання «унтерштурмфюрер СС», а українець у цьому самому званні — «ваффен–унтерштурмфюрер». Саме такими званнями ми будемо послуговуватися в тексті.

Капелан Василь Лаба благословляє добровольців під час прийняття присяги в Гайделяґері

У лютому 1944 року із представників різних частин і підрозділів української дивізії була утворена бойова група «Байєрсдорф». ЇЇ головною метою була боротьба з радянськими партизанами, які в цей час вторглися на територію дистрикту Галичина та польського Генерал-Губернаторства. Ця бойова група стала для українських добровольців першою спробою пройти випробування боєм та заявити про себе як про справжніх вояків. У цьому полягало її значення для історії української дивізії та української військової історії.

Дивізійники святкують після присяги. Гайделяґер

Зазвичай історики згадують про бойову групу «Байєрсдорф» дуже коротко. Так, навіть у докладніших наукових працях з історії дивізії бойовій групі присвячені лише коротенькі розділи, з неглибоким екскурсом в її історію. Найбільшу цікавість щодо означеної теми становлять роботи діаспорних істориків М. Мельника та М. Логуша, які спираються на свідчення ветеранів і документи (але і не без деяких помилок, особливо у М. Логуша). Багато інших «історичних екскурсів» ґрунтуються на недостовірних або тенденційних джерелах, і тому більше вводять в оману, ніж допомагають виявленню правди. Отже, докладне наукове дослідження бойового шляху групи «Байєрсдорф» відсутнє.

Важливе місце в дослідженні історії бойової групи «Байєрсдорф» займають спогади її безпосередніх учасників. Серед українських офіцерів доволі розлогі спогади залишили ваффен–гауптштурмфюрер Роман Долинський та ваффен–оберштурмфюрер Михайло Длябога. Саме їх обидвох найбільше цитують, але, на жаль, дослідники зазвичай посилаються на них у своїх розробках, не вдаючись до докладного аналізу. Однак, згідно з дослідженнями, спогади Долинського відверто необ'єктивні, тенденційні та неакуратні в деталях. Зазвичай він усіляко принижує німецький командний склад та протиставляє його українському, який, на його думку, був значно компетентніший, та скаржиться на міфічні утиски українців з боку німців. Щодо дій бойової групи, то спогади Долинського вирізняються багатьма неточностями та помилками, тому ми можемо порадити дуже обережно й уважно підходити до їх використання. І навпаки, спомини М. Длябога набагато об'єктивніші й точніші в деталях, і саме тому ми їх і рекомендуємо для вивчення.

Таким чином, недостатній рівень дослідження історії як дивізії «Галичина», так і бойової групи «Байєрсдорф», разом з певною вузькістю джерельної бази, зумовлюють актуальність обраної нами теми.

Автор щиро дякує Андрієві Буцяку, Андрієві Жукевичу, Майклу Мельнику, Бегляру Новрузову, Костянтинові Семенову та Андрієві Усачу за допомогу в роботі над книгою. Окремі слова вдячності висловлюю Людмилі Поліщук за підтримку та натхнення.

Розділ перший. Формування бойової групи

Фріц Фрайтаґ

Фрідріх Байєрсдорф не мав великого бойового досвіду Другої світової війни. Проте він вирішив особисто очолити бойову групу

Тим часом, на старих польських кордонах значно активізувалися радянські партизани. Ще влітку та восени 1943 року партизанське з'єднання під командуванням С.

. Ковпака пройшло рейдом майже всю територію Західної України. Через кілька місяців, 5 січня 1944 року, в Західний рейд (або, як його ще називали — Львівсько-Варшавський рейд) виступила «Перша українська партизанська дивізія імені Героя Радянського Союзу С.  А.  Ковпака», під командуванням підполковника П. Вершигори, давнього соратника Ковпака. Основною метою рейду було проведення диверсійних та терористичних актів у східній Польщі та в північно–західній Україні: руйнування шосейних та залізничних мостів, переривання армійських ліній постачання та зв'язку, нищення невеличких німецьких гарнізонів. Іншим завданням було збирання розвідувальної інформації для Червоної армії щодо пересування німецьких військ у цьому регіоні та настроїв місцевого населення перед потенційним поверненням сюди радянської влади.