Читать онлайн «непрОсті»

Автор Тарас Прохасько

НепрОсті

А хто не прочитає сей есей, тому чи тій буде непросто у житті, оскільки їх Непрості оминуть своїми явними сюжетами, ба навіть вимкнуть звук і світло.

Ярослав Довган

Книжковий блог

Шістдесят вісім випадкових перших речень

1. Восени 1951 року було би не дивно рушити на захід — тоді навіть схід почав повільно переміщатися у тому керунку. Однак Себастян з Анною у листопаді п’ятдесят першого пішли з Мокрої на схід, якого все ж тоді було більше. Точніше — на східний південь або ж південно-східно.

2. Ця подорож відкладалася стільки років не через війну — війна надто мало могла щось змінити у їхньому житті. Себастян сам наважився порушити традицію сім’ї, за якою дітям показу¬валося місця, пов’язані з родинною історією у п’ятнадцяти¬річному віці. Бо тоді, коли Анні було п’ятнадцять, Себастян усвідомив, що все повторюється і Анна стала для нього єдиною можливою жінкою на цілий світ. Що він не тільки може бути лишень біля неї, але і не може вже бути без неї. Тим часом у Ялівці — тому родинному місці, куди слід було повезти Анну

— на неї чекали Непрості. І Себастян знав, що вони дуже легко переконають доньку залишитися з ними.

Зрештою те, що Анна теж стане непростою, було передбачено ними ще тоді, коли та народжувалася.

3. У квітні п’ятдесят першого Анна відчула, що тато Себастян

— її єдиний можливий чоловік, і вони почали кохатися.

Тієї весни багато хто ходив нечуваними маршрутами і пере¬носив неймовірні чутки. Так Себастян довідався, що Непрості зникли з Ялівця. Відтоді про них ніхто нічого не чув.

Ціле літо Себастян з Анною безпробудно любилися, і попри них пройшло кілька різних армій. Ніщо не перешкоджало йти ні на схід, ні на південь, ні на південний схід. Коли стало по-справжньому холодно і дороги щільніше втиснулися у свої лінії, вони нарешті вийшли з Мокрої і за кілька днів мали би бути в Ялівці. Подорож відкладалася три роки.

Але Себастян нічого не боявся — у нього знову була справжня жінка. Тієї ж породи, що завжди.

4. Він не міг собі уявити, як зможе показати доньці всі місця у горах від Мокрої до Ялівця насправді. Замість чотирьох днів потрібно, щоб подорож тривала чотири сезони. Тільки так, а ще вдень, вночі, вранці і ввечір Анна могла би побачити, як разом по-різному виглядає ця дорога. Він дивився на карту, читав назви вголос і ставав щасливим вже від цього.

Його навіть не засмучувало, що карта нічого не промовляла до Анни.

Щоправда, трохи непокоїли дерева, яких не бачив стільки років - їх ріст є найчастішою причиною того, що робить місця несподівано невпізнаваними. І найповажнішим доказом необхід¬ності ніколи не полишати близьких дерев напризволяще.

Щодо самого переходу, то жодна подорож і так не знає, що з нею може статися, не може знати своїх справжніх причин і наслідків.

5. Колись Франц казав Себастянові, що на світі є речі набагато важливіші від того, що називається долею. Франц мав на увазі передовсім місце. Є місце — є історія (якщо ж снується історія, значить, мусить бути відповідне місце). Знайти місце — запо¬чаткувати історію. Придумати місце — знайти сюжет. А сюжети, зрештою, теж важливіші, ніж долі. Є місця, в яких неможливо вже нічого розказати, а іноді варто заговорити самими назвами у правильній послідовності, щоб назавжди оволодіти найцікаві¬шою історією, яка триматиме сильніше, ніж біографія. Топоніміка здатна запровадити у блуд, але нею можна цілком обійтися.