Читать онлайн «Місто уповільненої дії»
Автор Анатолий Днистровый
Annotation
«Місто уповільненої дії» — сувора урбаністична картина з життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів. Написаний грубою, низькою лексикою у манері жорсткої прози, роман присвячений неусвідомленому злу, невблаганному фатуму і водночас надії у вирі небезпек, які чатують на молоді неприкаяні душі.
Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою.
Анатолій ДНІСТРОВИЙ
ЧАСТИНА ПЕРША
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
ЧАСТИНА ДРУГА
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
notes
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
Анатолій ДНІСТРОВИЙ
МІСТО УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ
У цьому світі страждає він і в іншому — страждає, в обох світах злочинець страждає. «Зло здійснене мною», — страждає він. Ще більше страждає він, опинившись у біді.
— Життя завжди сповзає вниз, — вимовив я, силкуючись захищатися. — Необхідні зусилля, щоб цього не допустити.
ЧАСТИНА ПЕРША
З ВУЗЬКОЛОБИМИ
1
Важкі сутінки осідають на занедбаний парк, в якому ледве видно стовбури дерев, що потопають у суцільній мряці, у невиразній синьо-чорно-зеленій пелені із сивими пасмами; вологі важкі сутінки осідають на туманну річку, другий берег якої губиться у сизій безвісті. Я думаю про непоправне. Нелегко признатися собі, що ми перейшли межу… Досвідчені люди кажуть, що це легко, — важко тільки на перших порах, коли у свідомості, наче бруньки, з'являються різні мульки, від яких свербить совість. Не знаю. Все це не схоже на ту муру, яку показують у кіно. Все це надто довго триває і, здається, кінця йому немає.
Шєт! Ці десять хвилин не скінчаться ніколи.
Тріщать кущі. Всі перешіптуються.
Хтось зашпортується — здається Бідон — за невелику колоду і матюкається. На нього одразу сичить Вася Булавка. Обережно йду за ними, озираюся, чи ніхто бува за нами не стежить.Мене хапає за руку спантеличена Мишка і я відчуваю, як дівчина тремтить, а її серце збуджено калатає. Дивлячись на неї, в її сполохані й розгублені очі, усвідомлюю, що ми зробили страшну помилку, захопивши з собою цих сцикух, краще було б їм сидіти вдома, дивитися телевізор чи слухати магнітофон, в'язати або вишивати, допомагати своїм матерям пекти пиріжки, а не крутитися нам під ногами.
Шєт! І ще в такий непідходящий час! Вони ж рано чи пізно почнуть триндіти. А що буде потім?
— Дауни! Та підіймайте ж його, а не волочіть, — чути сердитий голос Тюлі. Він стоїть трохи осторонь, спостерігає, як вони вовтузяться біля тіла блондина.
— А ми що робимо, ображається Бідон і, зціпивши зуби, лається, але на нього ніхто не звертає уваги. Його масивна, зігнута над ношею постать дурнувато-кумедна. Він тримає мертвого за руки і йде задом, постійно оглядаючись, чи ще далеко до річки. Циркуль і Вася Булавка тягнуть труп за ноги і, певно, поспішають, бо Бідон благає їх йти повільніше. Циркуль дратується: то кидає ногу мертвого на землю, то знову підіймає.
— Сунеш, як черепаха! — гаркає він на Бідона.
Придурки вузьколобі! — лаюся про себе.
