Іван Котляревський
НАТАЛКА ПОЛТАВКА
Опера малороссийская в 2-х действиях Действующие лица:
Возный Тетерваковский.
Горпина Терпилиха – вдова старуха.
Наталка – дочь ее.
Петро – любовник Наталки.
Микола – дальний родственник Терпилихи.
Макогоненко – выборный села.
ДЕЙСТВИЕ І
Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.
Явление 1
Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).
№ 1 Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;О, як моє болить серце, а сльози не ллються. | 2 разиТрачу літа в лютім горі і кінця не бачу,Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. | 2 разиНе поправлять сльози щастя, серцю легше буде,Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде. | 2 разиЄсть же люди, що і моїй завидують долі,Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? | 2 разиЩо на полі, що на пісках, без роси, на сонці?Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. | 2 разиДе ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. | 2 разиПолетіла б я до тебе, та крилля не маю,Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 разиДо кого я пригорнуся, і хто приголубить?Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти.
Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…
Явление 2
Наталка и возный.
Возный. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.
Наталка (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!
Возный. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим ім’ярек.
Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:
№ 2 От юних літ не знал я любові,Не ощущал возженія в крові;Как вдруг предстал Наталки вид ясний,Как райский крин, душистий, прекрасний;Утробу всю потряс;Кров взволновалась,Душа смішалась;Настал мой час!Настал мой час; і серце все стонеть;Как камень, дух в пучину зол тонеть. Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,Как жадний волк младую ягницю. Твой предвіщаєть зракМні жизнь дражайшу,Для чувств сладчайшу,Как з медом мак. Противні мні Статут і розділи,Позви і копи страх надоїли;Несносен мні сингкліт весь бумажний,Противен тож і чин мой преважний. Утіху ти подайДуші смятенной,Моєй письменной,О ти, мой рай! Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл – теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.
