Читать онлайн «Сто пригод Барвінка та Ромашки»

Автор Богдан Чалий

Богдан Чалий

СТО ПРИГОД БАРВІНКА ТА РОМАШКИ

Казки

Малюнки Віктора Григор’єва та Кіри Григор’євої

ЯК БАРВІНОК СТАВ ГЕРОЄМ

І Відступає тепла нічка, Розтуляє ранок вічка. Грає в росах на городі. Стиха каже: «Спати годі!» Але ще панує спокій. На городі сон глибокий. Головата, мов дитинка. Спить під тином Капустинка. На духмянім свіжім листі Спить Кабак, мов у колисці. Дід Гарбуз сопе під тином. Живота прикривши сіном. Баклажаник свище носом. Підставляє щоки росам. Бачить сон якийсь Цибулька, Аж вустами смішно булька. Кріп ві сні ногами смиче. Хрін зітхає і мугиче: Із натурою такою І ві сні нема спокою. Сплять метелики в травичці. Ще куняє рибка в річці. Ще дрімає навіть бджілка Біля теплого причілка. Навіть місяць спить в хмаринах. Мов розлігся на перинах. Вже зоря калину трусить. Скоро день зайнятись мусить. Раптом в зіллі під пасльоном. Ніби хтось ударив дзвоном: — Гей ви, родичі городні, Гарбузенки благородні! Я — Барвінок, я — Хрещатий, Йдіть стрічати, величати! Щойно я на світ родився. Де ж город увесь подівся? — Сну неначе й не бувало. Хто це будить так зухвало? Звів голівку Баклажаник: — Звідкіля такий безштаник? — Гляньте, ноги, мов пружинки.
Очі — зернятка ожинки! Народивсь в зеленій льолі. Побажаймо щастя й долі! Руки в боки взяв хлопчинка, Загорланив знову дзвінко: — Щось ви, родичі городні, Вельми заспані сьогодні! Я — Барвінок, я — Хрещатий, — Час би гостя пригощати! — Підлетіла рвучко Бджілка: — Іч, розхвастався, чудилко! Ще такому Архімеду Заробити треба меду! — Засміявся дід Гарбуз: — Ти, видать, не боягуз! А чи знаєш ти свій рід?
— Ви, Гарбузику, мій дід! — Почоломкаймось давай. Нумо, інших пізнавай. Придивись з усіх сторін. Хто це є? — Сердитий Хрін! — Чесний Хрін позеленів. Але стримав щирий гнів: — Трохи плутаєш, малий. Принциповий, а не злий! — Обнімає хлопчик всіх, У очицях — буйний сміх. У Барвінка язичок. Мов з насічкою гачок: — Драстуй, красеню Горох! Ще зелений, ще не всох? Дядьку Соняшник, ов-ва! Облітає голова!. . От бруднулі Картоплі, Щічки в глині, у землі! Гляньте, хлопці Огірки У калюжці, мов хряки! Чом ви, дядечку Буряк, Червонієте, мов рак? Ви скажіть, куди це зник Академік наш. Часник? — Набурмосився Гарбуз: Не шпигайся, карапуз! Марнословити не слід. Поважай козацький рід. — Тут Барвінок як утне: — Ви шануйте всі мене! Маю вдачу, мов вогонь. Потанцюємо, либонь? Я до всього маю хист, Я ж і воїн, і артист. — І навприсядки пішов, Тільки дим з-під підошов. Де не взявся тут Часник. Малюка за чубчик — смик; — На словах він всіх навчить. А чи вмієш ти лічить? Скільки буде двічі два? — Чи не хворі ви, бува? — Не крутися, говори! — Пробурчав Барвінок: — Три! — Два плюс три? — Мовчить, мовчить! Він нездатний полічить! Ти хоч азбуку вивчав? — Правду кажучи, почав... — От ганьба на весь наш рід. Він і в грамоті, мов кріт! — Заридав тоді малий. А Гарбуз: — Сльозу не лий! Слухай, що мені Бджола На світанку повіла...