ЧОЛОВІКИ ПІД ОХОРОНОЮ
Робер Мерль
Головна особливість творчості видатного французького письменника Робера Мерля (нар. 1908 р. ), за словами Андре Вюрмсера, полягає в тому, що він «сучасник не тільки наш, а й своїх героїв. Цей романіст не з тих, хто споглядає власну долю».
Р. Мерль брав участь у другій світовій війні, був очевидцем катастрофи під Дюнкерком, де в травні-червні 19ЧО року англійські та французькі війська, опинившись у «мішку», разом з бойовою технікою потрапили в полон до гітлерівської армії. Про пережите під Дюнкерком він згодом розповів у своєму першому романі «Уїкенд на південному березі» (1949; український переклад «Всесвіт», 1966, № 4), за який дістав Гонкурівську премію. Три роки майбутній письменник був в’язнем концтабору, після війни виступав як свідок обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, потім багато розмірковував над суттю фашизму, внаслідок чого з-під його пера вийшов роман «Смерть — моє ремесло» (1952; укр. переклад «Всесвіт», 1962, № 1–2), де письменник змалював портрет і дослідив психологію ката, прообразом якого став комендант Освенціма Рудольф Гесс.
У роки розпаду колоніальних імперій Р. Мерль замислився над першопричинами колоніалізму й виклав свої думки з цього приводу в романі «Острів» (1962; укр. переклад 1965).
Письменникові не байдужа доля миру на планеті, і він пише роман-застереження «Тварина, обдарована розумом» (1967; укр. переклад 1971), в якому викриває злочини, що їх здатна чинити наука під тиском реакційних сил сучасного капіталістичного суспільства. Бувши викладачем англійської літератури Нантерського університету, Мерль стає свідком студентських бунтів 1968 року — і через два роки видає книжку «За склом» (укр. переклад 1978), присвячену цим подіям. Розмірковуючи над можливими наслідками атомної війни, він створює роман «Мальвіль» (1972; укр. переклад «Всесвіт», 1974, № 2–4), в якому знов застерігає людство від ядерної катастрофи.Протягом 1977–1985 рр. Робер Мерль опублікував серію з шести романів під загальною назвою «Доля Франції», присвячених релігійним війнам у Франції другої половини XVI ст. , потім знову повернувся до антивоєнної теми в романі «Світанки не для нас» (1986), а в останньому своєму творі «Ідол» (1987) змалював події, що відбувалися в середньовічній Італії. Його перу належать також філософські драми «Сізіф і смерть» (1950) та «Новий Сізіф» (1957), нарис «Монкада — перша битва Фіделя Кастро» (1956), кілька наукових праць та низка перекладів французькою мовою романів англійських та американських письменників.
У романах «Чоловіки під охороною» (1974) та «Мадрапур» (1976), з якими ще не знайомий український читач, Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».