Читать онлайн «Омбре. Над темрявою і світлом»
Автор Лора Підгірна
Лора Підгірна
Омбре. Над темрявою і світлом
Усе у цьому світі
замішане з однієї глини...
Розділ I
Папська вежа
знав, що повільно помираю. Я відчував себе жалюгідним, бо не був готовий до смерті. Мій розум відмовлявся дряхліти разом із тілом і як ніколи гостро відчував непідйомну вагу думок, що роїлися у голові. Картини минулого раз у раз тривожили мене.
Навіть уві сні я споглядав креслення, щось занотовував... А прокинувшись, брався перебирати свої старі зошити і просто невпорядковані сторінки, на яких поспіхом лишав відмітки, замальовки, фрагменти креслень... Скільки їх? Сотні! Кому я залишу всі ці викладені на папері думки? З ким поділюся своїми винаходами?
Колись я свідомо обрав світське життя, відрікшись від тих, котрі вважали мене своїм братом. Я був вільний від обітниць, що складав перед поважними пріорами, але не був вільним від таємниці, яка сковувала мою душу.
Король Франциск — єдина втіха, духовний син, посланий мені Небом на старості років. Коли його величність відвідував мене тут, у Клу — замку у мальовничій долині Луари, люб’язно наданому мені у якості резиденції, то я губився, намагаючись хоч якось віддячити моєму доброму покровителю. Ангулем забезпечив мені безбідну старість, можливість творити вдень і вночі, як я завжди і прагнув, але не міг врятувати від неминучої смерті.
І все ж, хоч моя правиця відмовлялася функціонувати як раніше, я не відмовляв молодому королю в жодній його забаганці. Шульга від народження, я з легкістю писав та креслив лівою рукою, забував про свої недуги, що повилазили тут, у Франції, одна за одною, як на зло... Я вигадував і втілював для Франциска все, що тільки спадало йому на думку. Та все більше задумувався над тим, що достойнішого хранителя моєї таїни, ніж Франсуа Ангулемський, я не знайду. А отже, змушений буду забрати з собою в могилу, якщо не наважуся відкрити її Франциску. Мова йде про таємницю, про яку було відомо ще одному величному государю і яка з моєю смертю, якщо тільки я промовчу, має усі шанси загубитися у товщі віків назавжди.Отже, сьогодні був саме такий день. Король Франциск прибув до Клу у супроводі своєї юної чарівної коханки, доньки англійського дипломата Томаса Болейна. Здається, цю легковажну пишнотілу красуню звали Марією. Вона страшенно нудьгувала у нашому товаристві, бо розмови між мною та королем точилися навколо креслень мережі каналів, які я задумав побудувати для болотистих низин Луари, завдяки чому зайва вода відійшла б звідти у більш засушливу місцевість, де була нестача вологи. Король, як завжди, у захваті, вже подумки бачив моє творіння у дії! А тим часом красуня-англійка, наче кошеня, ластилася, поклавши йому на коліна біляву голівку. Довгі тонкі пальці Франциска гладили її золоті кучерики, щоки, мимоволі обводили пишні вуста, аби
