Читать онлайн «Дорослі зненацька»

Сергій Гридін

Дорослі зненацька

1

Тимофій Загороднюк почув будильник ніби з-під товстої, пухової подушки. З вечора і майже до третьої ранку не спалося. Він посидів у соцмережах, пошарився по різних групах, подивився початок якогось фільму, розчаровано вимкнув, влігся нарешті в ліжко, вставив навушники у вуха й увімкнув музику. За деякий час сон нарешті його здолав і от тепер вперто не відпускав зі своїх міцних обіймів. Тимофій спробував розплющити очі, впевнився, що його спроба була марною, і тієї ж миті знову поринув у теплу імлу ранкового сну.

— Тимошку! — несподівано голосно почув він над вухом.  — Вставай! Проспали! — намагався повернути хлопця до реальності переляканий мамин голос.  — Я вже на роботу запізнююсь, а ти зі школою пролетів! — вигукнула з коридору.

— М-м-м, — потягнувся Тимофій.  — Так це ж класно, що пролетів, — розплющив одне око.  — Може, вже і не йти туди? — нарешті всівся на ліжку, запустивши пальці у густу шевелюру, сплутану після сну.

— Та вставай ти, лінюху, — знову заглянула до кімнати мама.  — Чорт! Мене старша медсестра зі світу зживе за запізнення! — вигукнула розпачливо, заметушилась, натягуючи джинси і підстрибуючи при цьому на одній нозі.

— А от лаятись при дітях непедагогічно, — осудливо мовив син, протираючи очі, і нарешті всміхнувся. Перелякана і метушлива мама мала досить комічний вигляд.

— Ой, Боже! Це хто тут дитина? — на мить застигла жінка, повернулась до хлопця.  — Все, я побігла, — цмокнула повітря перед собою, крутнулася дзиґою і вилетіла за двері.

— Ну геть як маленька. Ніби першокласниця, яка директора у школі боїться! — ніжно пробурчав Тимофій, покрутив головою, розминаючи шию, поглянув на годинник мобільного.

На перший урок він явно не встигав. Хоча біди в цьому ніякої не бачив. Уже кілька років він іноді дозволяв собі прогуляти. Контроль над ним у цьому плані був так собі. Скільки себе пам’ятає, жили вони з мамою удвох. Батько, звичайно, був. Десь у старому альбомі навіть збереглася фотка, на якій тато тримає його маленького, мабуть дворічного, на руках. У Тимохи тоді була задоволена кругла пичка і великі темні очиська, якими він зачаровано дивився на батька.

Тато не був пілотом, який загинув на випробуваннях, чи геологом, що навіки пропав десь у горах чи пустелі. Він був звичайним слюсарем на станції технічного обслуговування автомобілів. За кілька років після одруження з мамою продав у селі хату, яка лишилась йому від бабусі, та спромігся відкрити власну автомайстерню. Несподівано вона досить серйозно розкрутилась, і батько навіть купив не дуже простору, але трикімнатну квартиру, в якій тоді зробили який-не-який ремонт.

Все йшло як по маслу, але іноді у житті трапляються різні несподіванки. Там же, у своїй майстерні, батько познайомився із «жінкою своєї мрії» (вона приїхала ремонтувати машину), за деякий час зібрав речі і переїхав жити до неї. Тимофій, здавалося, ще пам’ятав, як тато іноді приходив до них додому з купою солодощів та подарунків, але незабаром він зі своєю новою родиною переїхав до іншого міста. Перший час зрідка дзвонив мамі, а зараз уже кілька років, крім аліментів, нічим не давав про себе знати.