Читать онлайн «Помста професора Моріарті»

Десь майже о другій годині по обіді, в п'ятницю, наприкінці прохолодного травня 1894 року, біля будинку 221-В на Бейкер-стріт зупинився двоколісний екіпаж, пасажиром якого був ставний чоловік з манерами, притаманними тим, хто присвятив своє життя службі у війську або в поліції.

Цей чоловік служив у поліції, то був інспектор кримінального відділу Скотленд-Ярду Ангус Мак-Криді Кроу.

Ще з годину тому Кроу стояв біля вікна свого кабінету й тримав у руках телеграму, відсутнім поглядом утупившись у берег річки.

В короткій телеграмі говорилося: «Буду радий, якщо відвідаєте мене сьогодні о п'ятій». Телеграма була підписана Шерлоком Холмсом, і Кроу думав про те, що є лише одне питання, яке він бажав би обговорити з видатним детективом.

Руки Кроу трохи тремтіли: плекаючи в душі надію, він хвилювався. Кроу не довіряв емоціям, особливо, коли їхньою жертвою ставав сам. Він вигравав чи програвав справу лише під тиском фактів, логіки й закону. Логіка зараз підказувала, що хоча Холмс і виявив бажання його бачити, та зовсім не обов'язково мова йтиме про Джеймса Моріарті.

Під час останньої зустрічі Холмс просто й досить категорично заявив: «З професором Моріарті я покінчив рахунки в Райхенбах-Фоллзі. Додати до цього мені нема чого».

Ця розмова відбулася кілька тижнів тому, до того, як Кроу довів: поза всяким сумнівом, Моріарті живий і далі собі керує з таємного штабу в Лаймгаузі; до того, як Кроу довідався про очолювану професором нараду злодійських лідерів Європи; до того образливо невдалого випадку в Сандрингемі, коли Кроу ось-ось мав посадити лихого професора за грати.

І ось Кроу став перед будинком на Бейкер-стріт, простягаючи руку до дерев'яного дверного молотка. Моріарті тоді зник, ніби випарувавсь, а думка, що через невдачу він, Кроу, мало не втратив слід злочинця, іноді витісняла всі інші думки, навіть думку про власне недалеке одруження.

Холмсова домогосподиня, щира місіс Гадсон, відчинивши йому двері, провела Кроу нагору, де на нього, видимо задоволений чимось, чекав великий детектив.

— Заходьте й сідайте, мій друже. Сюди, будь ласка, у це плетене крісло, — бадьоро говорив Холмс, ведучи Кроу до каміна через трохи безладно заставлену меблями вітальню.

Запитавши місіс Гадсон, чи не принесла б вона їм чаю, великий детектив почекав, доки за нею причиняться двері, сів на своє улюблене місце й зупинив на Кроу серйозний погляд.

— Гадаю, я не завдав вам незручностей, — почав він.  — Бачу, ви приїхали прямо із Скотленд-Ярду.

Кроу, мабуть, мав здивований вигляд, бо Холмс, усміхнувшись, додав:

— Такий висновок зробити не важко. Я помітив у вас на рукавах рожеві волокна промокального паперу. Якщо мої очі мене не зраджують, саме такий папір можна побачити на службових столах столичної поліції. Завдяки таким дрібничкам, містере Кроу, ми й забезпечуємо злочинцям належну їм за законом долю.