Читать онлайн «Дисертація»

Стрілка електричного годинника на стіні стрибнула на дев’яту вечора. В заскленому озерці часу побігли кола.

Вітер жбурнув у кватирку пригорщу снігової січки. Протяг гупнув за собою дверима. Горішнє світло в читальному

залі наукової бібліотеки блимнуло востаннє й згасло. Хтось жартував у коридорі з рубильником. Ага. Викурити

його хочуть. Дограються. Самотній відвідувач уперто, сидів під зеленим грибком настільної лампи. Його великі

червоні вуха вирізьбились на дубовій панелі і кумедно заворушилися.

Меланхолійні дівчата-бібліотекарки, котрі вже давно порозставляли книги на полицях, змахнули зі столів

неіснуючу порохняву, тепер демонстративно фарбували губи біля дзеркала: “Сидить, на психіку давить...

Ломоносов... Хі-хі... Провінція... Вгадай, що це: довге, зелене, чортами обвішане?. . Ну?. . Електричка із Фастова”. І

вони знову закихкотіли.

- Молодий чоловіче, провітрювання.

Надходила ніч під старий Новий рік.

Зашнуровані закони не люблять розхристаних винятків. Аспірант психології Хома Водянистий мстиво стиснув

тонкі губи, зняв цейсівські окуляри, потер налите чужим розумом чоло і з тріском розігнув занімілий хребет.

Смійтесь, смійтесь...

знахабніли. Ще й годину вкрали. Навесні у Хоми мав бути захист, і він не визнавав ніяких свят, тим паче -

сумнівних. На вечірку квапляться, синці під очима малюють, тіні. Завтра він їх так розмалює, що й себе не

впізнають.

Водянистий потягся до портфеля. У перше відділення лягла пухка чернетка дисертації, картки з цитатами, вирізки із журналів. У другому тулились щербатий китайський термос, кефір, сто п’ятдесят буфетної ковбаски і

кіло фаршу. В третьому були запаковані в целофан березовий віник, мочалка, дитяче мило і повстяна шапочка. У

потаємному закамарку, за підкладкою, сховався ілюстрований гріховний шведський журнал, котрий Хома

конфіскував у першокурсників. Лунко клацнув замок, і прямий, як палиця, Водянистий пішов до виходу.

“Провінція”. Цей дрібний будячок з кожним кроком усе дужче уятрював аспіранта Водянистого. Хома й досі

ходив по місту, наче босоніж, хоча вже давно взувся в черевики з рантами і був цілком європеєць у своєму

твідовому костюмі-трійці та англійській білизні. Він раз на тиждень їздив у сауну з басейном, відтирав п’яти

пемзою, нагрівався до температури кипіння води, але ніколи не скипав, шмагав себе віником, мив голову

протеїновим шампунем, до знетями пив чеське пиво і вів культурні розмови. Але з лазні виходив тим самим

Хомою. Його вивіска проступала, як написи з ятями на старому лабазі після дощу.

Хоч сядь та й плач. Хома волів би народитися з пробірки, в інкубаторі, аби нічим таким не вирізнятись, не

пахнути. Бути гомункулусом. Але міським, стерильним, рафінованим.

В студентські роки він із шкіри пнувся, аби вибитися в люди, ввійти у “вищі” кола, бути своїм серед своїх. Його