Костянтин Когтянц
Обре, сховайся добре!
Розділ І
Козак без шаблі
Четверо їхали попереду саней, і троє з них думали про четвертого. Точніше, про першого.
Усі вони були досвідченими вояками, двоє – старими січовиками, і вислову
Отож, коли кошовий наказав: отаманом буде Боярин, – ніхто не сказав нічого. Однак думати – думали.
Утім, вони всі тут такі, тільки виявляється це по-різному: Адам мовчав, як німий, а Білий з Барилом теревені правили увесь час, а проте, якби хтось їх почув, то нічого, ну просто
– Стійте! – голос Боярина хриплий, уривчастий, але Кирин уже вкотре впіймав себе на думці, що колись той, мабуть, непогано співав.
– Драгоне, в тебе… є якісь відчуття?
Згадані вже Білий з Барилом навіть не приховували свого здивування: що це ще за відчуття повинен побратим мати?
– Є, – похмуро відрубав Кирин, – є враження, що ми… що щось негаразд!
Страшний був урок, після якого затямив козак: його відчуття небезпеки не бреше. І не помиляється. Майже два роки тому…
– Пане полковнику, з Дубиною щось не те!
– Не те, – полковник Голота був у доброму гуморі, – у карти продувся, від молодиці відкоша отримав, пробував розпускати руки – то летів, та ще й спотикався.
Макогін у вмілих руках – страшна річ.– Пане полковнику…
Як, ну як йому пояснити?!
– Хоча він і твій побратим…
– Але мерзотник. Давно знаю. Та поки він при мені, то ось він у мене де!
Кулак полковника завбільшки з дитячу голову.
– Та й не тобі мене вчити!
– А якщо зрадить?
Не бачив більше Драгон полковника. І ще тисячі півтори лягло трупом – через зраду Дубини. Ну і хто тепер доведе, що це він колись відчинив козакам браму замку?