Читать онлайн «Тиша і грім»

Автор Василий Симоненко

Тиша і Грім

Жорна

Натуга на руках, від втоми чорних, здувала жили, ніби мотузки. Каміння клацало зубами в жорнах, жувало жовті зерна на друзки. І сіялось не борошно, а мука… При тьмяному мигтінні каганця жіночі ніжні материнські руки тягли за ручку камінь без кінця. Журливо мліли очі сумивиті, і борошно, мов біла кров, лилось… Це все було в двадцятому столітті, що грозами над нами пронеслось. Ми часто чуєм радісну зловтіху у голосі ворожому, чужім, що заглядали кривда й люте лихо у наш — для щастя виведений — дім. Хай сатаніють виродки од крику — нас не знобить од їхньої хули: нам жорна ті із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли. І то для них таки й була наука, коли — у всього світу на виду, — немов у жорнах, дужі наші руки перемололи варварську орду. Народе мій! Титане непоборний, що небо підпирає голубе! Твій гордий подвиг не принизять жорна — вони лиш возвеличують тебе. Дарма біситься злість ворожа, чорна — нічим не очорнить твоєї боротьби!. Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби.

Я закоханий палко, без міри...

Я закоханий палко, без міри у небачені вроду твою. Все, що в серці натхненне і щире, Я тобі віддаю. Ти дала мені радісну вдачу, кров гарячу пустила до жил. Я без тебе нічого не значу, Ніби птиця без крил. Кожну хвилю у кожну днину Гріє душу твоє ім'я Ненаглядна, горда, єдина, Україно моя.

Можливо, знову загримлять гармати

Можливо, знову загримлять гармати, І танк зімне пшеницю на лану, І буде плакать і журитись мати, Коли сини ітимуть на війну. І хтось востаннє поцілує милу, І хтось сльозу непрохану змахне, А може, дехто втратить віру й силу, Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану, Хоч як не буде боляче мені,— За нашу землю, дорогу й кохану, Я рад прийнять на себе всі вогні. За тих дітей, що бігають до школи, За матерів, змарнілих у труді, За рідні наші верби довгополі, За наші дні прекрасні й молоді. І тут ві сліз, ні відчаю не треба, І тут не треба страху і ниття — Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя. 22. 06. 1955

Баба Онися

У баби Онисі було три сини. У баби Онисі синів нема. На кожній її волосині морозом тріщить зима. Я горя на світі застав багато. Страшнішого ж горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама. Немає такої біди і муки, ніж сумно з-під сивих брів дивитись щодня, як внуки ростуть без своїх батьків. За те, що ми в космос знялися, що нині здорові й живі, я пам'ятник бабі Онисі воздвиг би на площі в Москві. Щоб знали майбутні предтечі в щасливій і гордій добі: їх горе на утлії плечі Онися взяла собі. Щоб подвиг її над землею у бронзі дзвенів віки, щоб всі, ідучи повз неї, знімали в пошані шапки.