Читать онлайн «Викрадач вічності»
Автор Клайв Баркер
Клайв Баркер
Викрадач вічності
Напівз’їдений Гарві
Великий сірої масті звір на прізвисько Лютий з’їв Гарві Свіка живцем. І хлопчик, похований у череві цього задушливого місяця, думав-гадав, чи вдасться йому прошмигнути крізь шпарину в холодних лещатах, що стиснулися між сьогодні та Великоднем.
Гарві не сподівався на порятунок. Час тягнувся так повільно, що від нудьги він цілком міг би врешті-решт забути дихати. А потім, мабуть, багато хто думав би, чому ж такий гарний хлопчик загинув у розквіті сили. Його історія стала б таємницею, про яку шепотілися б на кожному розі та яку не розгадали б доти, доки якийсь кмітливий детектив не вирішив би відтворити день із життя Гарві.
Тоді й тільки тоді постала б невесела правда. Спершу детектив вирушив би Гарвіним щоранковим маршрутом до школи, чалапаючи похмурими вуличками. Потім він сидів би за партою, слухаючи нікчемне бубніння історика й математика, і дивувався б, як маленькому героєві вдавалося не засинати просто на уроках. І нарешті, коли змарнований день добігав би кінця в променях призахідного сонця, він почвалав би додому. Детектив повернувся б на те саме місце, з якого вранці вирушив до школи, і люди поцікавилися б у нього (а вони точно почали б розпитувати), чому ж Гарві, такий милий хлопчик, загинув. Він похитав би головою та сказав:
— Усе дуже просто.
— Он як? — видихнув би заінтригований натовп. — То, кажи вже, кажи!
Змахнувши сльозу, детектив відповів би:
— Гарві Свіка з’їв великий звір сірої масті — звір на прізвисько Лютий.
Жахний місяць — що правда, то правда; страшний і тужливий місяць. Радощі Різдва, солодкі та яскраві, вже потьмяніли й вивітрювалися з пам’яті Гарві, а літо майоріло так далеко, що здавалося геть примарним. Авжеж, колись настане весна, та скільки ще чекати? П’ять тижнів? Шість? Гарві не був видатним математиком, тож і не намагався порахувати дні. Не хотів дратуватися. Він просто знав, що перш ніж сонце прийде йому на порятунок, він змарніє в утробі звіра.
— Ну, і чого ти сидиш сиднем? — спитала мама, зайшовши в його кімнату й побачивши, як Гарві спостерігає за краплинами дощу, що ганялись одна за одною на мокрій віконній шибці.
— А що робити? — озвався син, не обертаючись.
— Ти можеш зробити щось корисне, — сказала мати.
Гарві здригнувся. Щось
— Можеш прибирати у себе в кімнаті, — сказала мати.
— Але ж…
— Любий, ти сидиш перед вікном і цілими днями тільки те й робиш, що мрієш. Життя надто коротке.
— Та я ж…
— От і молодець.
З цими словами вона залишила Гарві у спокої. Бурмочучи собі під ніс, він роззирнувся. Охайна ж кімната! Одна-дві іграшки на підлозі, кілька шафових дверцят відчинено, стирчить трохи одягу — на вигляд усе чудово.
— Мені вже
