Читать онлайн «Звичаї нашого народу»

Від автора

Ця книга написана вже тут, на чужині, але матеріяли для неї я почав збирати в Україні з 1937-го року і продовжував робити це до початку 1943-го. Перебуваючи з 1944 по 1948-й рік у Німеччині, я продовжував записи фолкльорного та етнографічного матеріялу від людей, які разом зі мною перебували в таборах робітників зі Сходу і в таборах для переміщених осіб.

Беручися за опис українських народніх звичаїв, я ставив перед собою завдання створити суцільний образ народньо-календарних звичаїв протягом цілого року. Для створення такого образу всіх записів та спостережень було недостатньо, а тому я звертався і до відповідної наукової літератури, перелік якої читач знайде в кінці книги.

Вся моя праця про народньо-календарні звичаї розподілена за порами року, а саме: І-ша частина – «Зима», ІІ-га – «Весна», ІІІ-тя – «Літо» і IV-та – «Осінь».

З нагоди виходу в «Українському Видавництві» (Мюнхен) перших двох частин «Звичаїв нашого народу» я вважаю своїм приємним обов'язком з щирою подякою згадати тут наших, нині вже покійних, вельми авторитетних етнографів і фолкльористів – проф. Л. Білецького та проф. З. Кузелю, які в свій час переглянули текст цієї праці і дали цінні вказівки щодо її поліпшення.

Щиро дякую і всім тим особам, що безкористовно допомагали мені збирати фолкльорні та етнографічні матеріяли вже тут, на еміграції. Сердечно дякую і тим, хто спричинився до виходу цієї праці в світ.

Олекса ВОРОПАЙ.

2-го лютого 1958 року, Лондон.

Звичаї – скарб українського народу

(Замість вступу)

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціяльна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народньої творчости. Саме тому народня творчість нерозривно зв'язана з звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.

В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.

У нашого, українського народу існує повір'я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками.

Вовкулака – це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається вовком, бігає разом з іншими звірами по лісі і має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; а в день зимового Миколи він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, бувши в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає.