Читать онлайн «Антипедагогічна поема»

Люба Клименко

Антипедагогічна поема

врора Чингізівна сиділа за високим довгим старомодним учительським столом (такі колись ставили в фізичних, хімічних і математичних шкільних кабінетах на «подіумі») і, вживаючи сленг її учнів, «тупо втикала» в шестикласника Колю Кузьменка. А той без будь-яких комплексів колупався в носі прямо перед нею і витирав кози знизу об стілець, при цьому тупо втикаючи в одну точку на стелі.

Вона викликала Колю до себе в кабінет із наміром влаштувати прочухана за те, що він на дверях її кабінету написав балончиком слово «сука».

Взагалі Аврора Чингізівна відзначалася неабиякою віртуозністю в мистецтві давати прочуханів учням Київської гімназії імені Скарбів Трипілля. Однак сьогодні їй було не до того. І вчора було не до того. І позавчора. Словом, два тижні вона перебувала в глибокій депресії. У неї був препаскудний настрій: її покинув коханець.

Вона крутила в руках улюблений математичний предмет — великий, майже метровий дерев’яний циркуль з металевими наконечниками. Його давно вже збиралися викинути на смітник, але Аврора чомусь прикипіла до циркуля серцем і практично не розлучалася з ним протягом робочого дня. Якраз тепер вона усвідомила причину своєї закоханості в цей математичний фетиш. Вона зміряла його поглядом, склала «ноги» докупи, і взявши його в кулак, розмахнулася, неначе примірялась поцілити гострим кінцем у живу мішень, тобто в Колю Кузьменка.

Коля апатично відреагував порожнім поглядом, і Аврора Чингізівна зрозуміла, що поводилася вкрай непедагогічно, і що живою мішенню має бути не Коля Кузьменко, а її колишній коханець.

«Ну, за що мені таке?» — сказала вона сама собі, продовжуючи тупо втикати в Колю Кузьменка і крутячи в руках циркуль, паралельно думаючи і про Колю Кузьменка, і про колишнього коханця — учителя образотворчого мистецтва Олексу Тарасовича на прізвисько «Художнік».

Стрес її просто зруйнував. Вона була на себе не схожа. На ногах неначе висіли гирі, в скронях гупала кров, а в серці лежав гострий уламок льоду.

— Ну що, герой… — через силу видушила вона з себе, звертаючись до Колі. — Отже, це ти обписав балончиком двері?

— Я, — без докорів сумління незворушно відповів той.

— Де балончик?

— Тут.

— Давай!

Коля апатично простягнув руку зі знаряддям злочину.

Аврора Чингізівна відклала циркуль, так само апатично взяла в руки балончик і почала байдуже його роздивлятися.

— Скажи, чому ти це зробив? — спитала вона, зовсім не сподіваючись на відповідь, адже запитання було тупим, як вираз обличчя Колі Кузьменка. Як доводить багатолітній досвід педагогіки, батьки й учителі впродовж тисячоліть ставлять це запитання дітям, а ті впродовж тисячоліть не можуть дати на нього відповідь.

Так сталося й цього разу. Коля тільки здвигнув плечима.

— Харашо, — сказала Аврора Чингізівна.

Вона завжди вживала це слівце, коли мала поганий настрій. Коли настрій був хороший, казала «добре», а коли чудовий — «гаразд».