Микола Костомаров
САВА ЧАЛЫЙ
Драматические сцены на южнорусском языке
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
П е т р о Ч а л ы й – старшина козацкий
П а в л о Б у л ю к - старшина козацкий
А н д р и й Г о р д и й - старшина козацкий
А н т и н Г а й д а р е в и ч - старшина козацкий
Н и ч и п и р О б и з н я к - старшина козацкий
О н и с и ф о р Ч у р к е в и ч - старшина козацкий
К а р п о Н е м и р о в и ч - старшина козацкий
Г р и ц ь к о Л ы с ы й - старшина козацкий
М и к и т а З а в а л ч е н к о - старшина козацкий
М о с и й Д з ы г а - старшина козацкий
С а в а Ч а л ы й, син Петра.
И г н а т Г о л ы й.
К о р о н н ы й г е т м а н К о н е ц п о л ь с к и й.
Л и с е ц к и й, польский офицер.
П а р а с к а В а п у л и х а, вдова в Трахтемирове.
К а т е р и н а, дочь ее.
Н а с т я, девушка из Трахтемирова.
Х о м к а, слуга Савы.
М о т р я, служанка Савы.
К о з а к и.
Ж и т е л и Т р а х т е м и р о в а.
Действие в 1639 году в Малой, потом в Червонной Руси
Действие первое
СЦЕНА 1
Открытое место в поле, усеянном кустарниками. В глубине театра — горы. Издали синеет Днепр, а за Днепром видна песчаная степь. Чиновники: П е т р о Ч а л ы й, П а в л о, А н т и н, К а р п о, Г р и ц ь к о, М и к и т а, А н д р и й, С а в а Ч а л ы й, Н и ч и п и р , О н и с и ф о р, М о с и й, М а к с и м и многие другие толпою козаков сидят на траве. На почетном месте впереди Петро Чалый. Ч е л я д н и к и выкачивают бочонки с горилкою, пивом и медом. Козаки распивают это кружками, стоящими перед каждым. Шум, крик, хохот, разгульный пир козацкий.
Видно, что Чалый угощает их.
А н т и н. А що ж, братцi, усе у нас невесело. І гульня не гульня... Мов чиї поминки справляємо!
П е т р о Ч а л ы й. Але... їж паляницi, та зубiв нема! Яка тепер веселость, панове братцi, коли того й гляди, що i проклятий католик за гирю зачепить. Або ся жидова.
Кат її нанiс! Мов комашня, розплодилася. Ех, братцi! Не те бувало у старину: i на свiтi жили, i хлiб святий їли. А тепер... Були, кажуть, на масницi вареники, та у пiст на вербу повтiкали! Була своя воля, та вороги одняли!И г н а т. Е, стариганю ти! Чого квилить? Ще божа воля! Хiба у нас козакiв не стало?...
К а р п о. Та їх то, як кажуть, що не байрак, то козак, що не ярок, то гайдамачок... Та шкода! Запевне, скоро усі на ляхiв попереводяться.
П а н л о. А хто ляшка рубати, той буде й козацьку клюгу знати! Забув стару помовку?
А н д р и й. Та нiкому-бо.
Г р и ц ь к о. Як нiкому?
А н д р и й. Та так... бач... Тепер який моторнiший, та ще нежонатий, та ще не забув старого козацького обичая, так зараз поплiвсь у Сiч та й лицарює собi там iз татарвою. А якi поженились, так тим i байдуже! дiти та жiнка милiше вiд України: за їй – хоча й у католики... що робитимеш? Така пора прийшла, що ще, мабуть, i з почину вiку не було такої; зусiм отак... скрутились... нiнавiщо! Трасця його матерi!. .
С т е п а н. Воно ж усе то по-божому дiється. Оце вже, бачите, хоч у якiй справi не возьми, як Бiг дасть, мов своєю моччю повелять, так усе й гаразд буде; а другеє ще, бачиться, й те, як то до того вiзьмуться; а вже як Бiг не зволить, то хоч як не бийся, а все марно пiде.