Читать онлайн «Гармидер у школі»
Автор Джереми Стронг
Гармидер у школі
1. Нова вчителька
Запала довга-предовга тиша, упродовж якої містер Шрапнель тупо дивився на телефонну трубку в лівій руці, замість того, щоби покласти її на місце. Він поволі підводив погляд, доки не зустрівся очима з місіс Штурх, шкільною секретаркою. Вона, вже занепокоєна, притулила тонку руку до рота.
— Ой, містере Шрапнель, що сталося? Хто це телефонував?
Здавалося, директор школи тільки тепер зауважив пристрій, який приніс йому погану новину. Він обережно поклав трубку назад на апарат і знову підняв очі на місіс Штурх, уп'явшись в неї сталево-сірим поглядом.
— Це був містер Дейвід, місіс Штурх. Сьогодні вночі він ходив уві сні, впав зі сходів і зламав собі руку і два ребра.
— Ой, який бідолашний! Бідний-бідний містер Дейвід, — розплакалася місіс Штурх.
Вона не помічала, що директор зціпив щелепи, що, здавалося, він скреготів зубами з тихою люттю. Місіс Штурх склала руки, як для молитви:
— Бідолашний, як же йому, мабуть, боляче! У нього ж і так хвора спина.
Для містера Шрапнеля це було вже занадто. Він скочив на ноги і вибіг з-за столу.
— Мене не цікавить, скільки там у нього зламаних ніг чи хворих спин, місіс Штурх! Мене не обходило б навіть, якби його схопили канібали-гурмани з джунглів Борнео, перепиляли навпіл, нафарширували зеленим перцем, а тоді зжерли. Мене це не цікавить, мені все це абсолютно байдуже, якщо тільки він приходить щодня о десять на дев'яту і веде уроки для свого класу — для тридцяти двох дев'ятирічних хлопчиків і дівчаток. Це його робота, місіс Штурх. Ви можете це збагнути?
Секретарка вже аж тремтіла. У такі моменти вона замислювалася, чому вона все ще працює з містером Шрапнелем.
Його вибухи люті були непередбачувані. Це нагадувало прогулянки з зав'язаними очима по мінному полю. Саме в такі хвилини їй пригадувалися діти з розбитими колінами, обдертими ліктями і подряпинами в найнесподіваніших місцях. Вона згадувала про синці та ґулі, які їй доводилося загоювати, і про сльози, які мусила витирати, — і тільки після цього вона врешті-решт могла собі пояснити, чому й досі працює в Далендонській початковій школі.Містер Шрапнель нахилився до неї. Куточок його правого ока почав сіпатися. Він глянув через її плече на стіну позаду неї і тицьнув туди грубим пальцем.
— Ви бачите це, місіс Штурх? Це шкільний розклад. Той, за яким працює школа.
Дивіться, дивіться! Понеділок, третє травня. Ось тут, бачите? Ось!
Секретарка поспішно кивнула, бо містер Шрапнель мало не ткнув її носом у розклад.
— І дивіться сюди, ось уроки містера Дейвіда у понеділок, третього травня. Математика, англійська, історія, а тоді, — директор понизив голос до замогильного шепоту, — природничі науки, місіс Штурх, природничі науки.
На якусь мить він збився з думки, а тоді знову повернувся до секретарки.
— А тепер скажіть мені, місіс Штурх, хто вестиме уроки для класу містера Дейвіда сьогодні? А завтра? А післязавтра? Його не буде у школі щонайменше тиждень. Це катастрофа!
Директор здригнувся від думки про такий егоїзм з боку покаліченого містера Дейвіда.
