Читать онлайн «Нація»
Автор Мария Матиос
Annotation
«Генетично творчість Марії Матіос є суто українською, та звертається вона до того, що найбільш людське — потреби свободи й почуття безпеки, права на щастя й вільний вибір. Герої «Нації» понад усе хочуть зберегти гідність. А гідність не має національності, як — за словами авторки — не має її кров.
Письменниця не творить чорних і білих персонажів. У кожному героєві досить суперечностей, а в кожній історії — недоговореності. І це чергова феноменальна риса цієї літератури. Ніхто не є однозначно засуджений і ніхто не є абсолютно кришталевий. А над цим клубком людських пристрастей і конфліктів, немов ув античній трагедії висить безжальний фатум, який прирікає людей на довгу, несправедливу та апріорі програшну боротьбу. Тому подібно античній трагедії «Нація» викликає в нас співчуття і страх. Співчуття, бо нещастя сталося з невинною людиною. Страх, бо з кожним може статися те саме…»
Анна Коженьовська-Бігун, перекладачка «НАЦІЇ» польською мовою
(Maria Matios, «NACJA», Rzeszow, 2006)
Апокаліпсис
Юр'яна і Довгопол
Апокаліпсис
Вставайте, мамко…
Прощай мене
Дванадцять службів
Просили тато-мама…
«Убієнних всіх скорботні тіні
Ідеологізований пейзаж
Буковинські пейзажі 1947 року з уст баби Загулихи
…Бо не знає ніхто
Балада про власні поминки
Балада про коня
«…мамко…»
Розтоки. 1988
Реквієм
Могили лісових велетів
«Головосіки — голову відсікти…»
«…і гнуться не плечі — горби верблюжі»
«…бо день якийсь такий…»
«Сіда-ріда…»
Одкровення
Анна-Марія
Поштовий індекс
Признай свою дитину
Не плачте за мною ніколи…
Замість заповіту
Апокаліпсис
Не райські ворота, не райські —
Відкрився тобі Содом.
І попіл садів гетсиманських,
І душ уселенський погром.
І не молитви — прокляття.
Життя не в житті — в бою.
І непримиренні браття
У братовбивчім краю.
Юр'яна і Довгопол
ЗА ТИЖДЕНЬ до Дмитрія Юр'яна вже знала, що буде мати в хаті гризоту.
І то не таку, якої ставало на її бідну голову щоднини. Гризоти мало бути ціла могила — рівно стільки, скільки випраного шмаття рукавами вдолину й плечима до сонця висіло на тонкій жердці з боку перекопаних на зиму грядок.ЗРОДУ-ВІКУ Юр'яна знала, що випране вбрання треба вішати, як і носити, по-людськи: грудьми до схід сонця, а штанинами до землі. А тут на тобі: повісила Юрчикові штаненята й сорочечки стрімголов, так — щоби все в голові переверталося й ішло догори ногами. Та що вже тепер говорити: йде біда — відкривай ворота.
Від роботи вона вернулася пізно й якась така, ніби в терниці витіпана й вибита. У попереку сиділа кусюча гадина й жалила раз по раз смертельно й навіки. Але смерть не наставала, лиш цюкала внизу черева чимось пекельним і гострим так, що хотілося вирвати жало з власними кістками й м'ясом, аби не чути того — майже паралізуючого — болю.
Юр'яні багато не треба, щоб здогадатися, чому зла гадина заворушилася у попереці. Якраз від Петра вона
Сьогодні на фермі урвався бугай і шугнув межи телиці, мов яструб. І якби Юр'яна не перейняла його й не вернула назад на ланцюг, бугай міг би розчахнути дрібонькі телички. Але з тої хвилини в ній самій щось наче також обірвалося й різко вкусило — аж зірниці в очах засвітили. Уже в потемках Юр'яна вішала випрану дитинячу одіж, що свіжо пахла золою, ото й не зогледіла, як пустила стрімголов Юрчикові речі.
